Що спільного між Олександром Дюма і автором Букнет

Привіт! 

Не так давно в моєму Телеграм-каналі "Читаємо і пишемо" розгорілася дискусія на давно забуту ( як я вважала) тему.

А саме: одна авторка висловила думку, що електронні книги — це не книги, а справжні книги мають бути видані на папері. 

Хоча сама вона потім зізналася, що видала власну  книгу лише тиражем 40 екземплярів, із яких 25 продала, а 15 подарувала рідним. 

*Тут автори електронних книг на Букнеті з тисячами бібліотек і сотнями продаж посміхнуться, але насправді мене здивувало інше: виявилося, що багато людей гадки не мають про можливість читати книги "у процесі", і коли я розповіла, що це таке, дивувалися: "А що, так можна?"

Ніхто зараз, думаю, не сперечатиметься, що читання онлайн вже стало зручнішим ( і економнішим для бюджету) ніж покупки паперових книг.

Проте оцей міф: "я читаю лише завершені книги", живе і на Букнеті. Я особисто стикалася багато разів із тим, що читачі обурюються: "Що це ви собі вигадали? Викладаєте книгу по шматочках! Допишіть, а тоді вже публікуйте на сайті!"

Тут, якби я попросила підняти руки тих авторів, яким теж таке писали читачі, мабуть, був би ліс рук))

Але насправді, чи є книги в передплаті, або в процесі таким уже винаходом ери інтернету? Виявляється, зовсім ні! 

І класики 19 століття теж писали "проди" і отримували коментарі від читачів! Тільки це було не в інтернеті ( який ще не винайшли), а на сторінках газет і журналів! 

Найбільше така практика "романів з продовженням" поширилася у Вікторіанську епоху в Англії. Більшість відомих книг того часу вперше побачили світ у вигляді розстрочки у щомісячних або тижневих виданнях. 

Шалений успіх "Записок Піквікського клубу" Чарльза Діккенса , вперше опублікованого у 1836 році, закріпив життєздатність та привабливість серіалізованого формату в періодичній літературі. За тієї епохи межа між "якісною" та "комерційною" літературою не була чітко вираженою. *Втім, як і зараз))

Були й інші відомі письменники, які писали серійну літературу для популярних журналів. Наприклад, Вілкі Коллінз, автор детективного роману "Місячний камінь" та сер Артур Конан Дойл, який створив славнозвісні історії про Шерлока Холмса спочатку для серіалізації в журналі  Strand.

Не відставали  й американські періодичні видання, які спершу друкували твори британських письменників, а з часом почали  спиратися на зростаючу базу вітчизняних авторів. Журнальні публікації ( ексклюзивні, до видання на папері) приносили авторам чималий прибуток,  тоді як письменники сприяли зростанню накладу періодичних видань. Наприкінці XIX століття ті, кого вважали найкращими американськими письменниками, спочатку публікували свої твори у серійній формі, а потім лише у повному форматі.

Серед американських письменників, які писали в серійному вигляді, були Генрі Джеймс і Герман Мелвілл. Журнали приваблювали авторів можливістю отримати широку аудиторію, і забезпечити в майбутньому покупки їхніх книг ( адже прочитавши роман в журналі, читачі потім купували для домашньої бібліотеки повноцінну книгу).  Однією з перших відомих американських книг, яка вийшла у серійному форматі, є "Хатина дядька Тома"  Гаррієт Бічер Стоу, яка була опублікована протягом 40 тижнів.

Серіалізація була настільки стандартною в американській літературі, що автори тієї епохи нерідко вбудовували структуру розстрочок у свій творчий процес. Вони часто ділили свої твори на багаточастинні сегменти однакової довжини.

В той час споживання художньої літератури було інакшим, ніж у 20 столітті. Замість того, щоб читати книгу в одному томі, читачі  терпляче чекали на вихід нових епізодів протягом року, а автори та періодичні видання часто реагували на реакцію аудиторії, публікували відгуки читачів, їхні запитання та відповіді авторів. 

У Франції майстрами серіалізованого жанру були Олександр Дюма і Ежен Сю. Наприклад роман "Граф Монте-Крісто" було розтягнуто на 139 "прод". Серіалізація стала однією з головних причин того, що романи XIX століття були такими довгими. Автори та видавці продовжували історію, якщо вона була успішною, оскільки авторам платили за лінії та епізоди.  

Хто тут дорікає авторам Букнету, які пишуть по кілька романів одночасно? Згадайте: Олександр Дюма творив неймовірними темпами, часто писав зі своїм партнером дванадцять-чотирнадцять годин на день, працюючи одразу над кількома романами для серійного видання.  Різниця в темпі написання та випуску значною мірою визначала успіх автора, оскільки апетит аудиторії створював попит на подальші платежі.

Отож, все нове є добре забутим старим))

Шановні автори, сподіваюся, тепер вам буде чим відповісти своїм опонентам, які зневажливо ставляться до тих, хто викладає твори "в процесі", а не ховає в шухляду, очікуючи, поки ними зацікавиться видавництво))

А я, користуючись слушною миттю, хочу  запросити вас до читання моїх книг “у процесі”: романтичного детективу “Колишній ворог” та написаного у співавторстві з Владою Холод  любовного роману “ Фантазії мого президента”!

А 27 лютого виходить наша з Владою Холод нова книга, цього разу в жанрі любовно-пригодницького фентезі. Вона буде просто неймовірною)) Джордж Мартін нервово куритиме ( жартую, звичайно, але в кожнім жарті є доля правди))

Не пропустіть, обов'язково підпишіться на нас, і тоді, як тільки новинка з'явиться на сайті, ви одразу отримаєте сповіщення і зможете розпочати читання.

Ми недалеко втекли від Дюма, часу даремно не гаємо)) Тож приєднуйтесь до дружньої компанії наших читачів. Веселе і цікаве дозвілля гарантуємо!