Вітаю любі, дякую, що залишаєтеся зі мною! 

Маю для вас новини - книга "Місія кохання" тепер платна, і я буду вдячна вам за підтримку цієї історії, яка для мене дуже близька!

Також запрошуйте друзів, щоб наша спільнота ставала ширшою та цікавішою!

Читай тут!

ЦИТАТА:

Я поверталася додому з двоякими почуттями. Думала про те, що багато африканських жінок воліли б опинитися на моєму місці. Але традиція наказує їм сидіти вдома. Жінки тут і справді часто  мають прав не більше, ніж худоба чи кухонна фурнітура. Вони окраса чоловіка, головний обов'язок якої народжувати дітей. І чим більше дітей - тим краще, а ще краще, щоб усі вони були хлопцями. Та й для дітей, що народяться хлопчиками, буде безумовно краще. З одного боку, це велика трагедія, а з іншого - це в мене, як виразився Агак, “туристки”, шок, а місцеві жінки знають, що їх чекає, знають і про хитрощі, якими можна маніпулювати чоловіком. Навіть якщо в нього є ще три дружини. А до слова тут і справді багато де дозволено багатоженство, хоча його і не часто зустрінеш. Бо ж хочеш кілька дружин —  вмій їх забезпечити і дати їх дітям майбутнє та задовольнити щоденні потреби. Думаю, те, що в нас викликає шок та навіть якийсь страх, для них норма. Вони просто знають, як з цим жити, де що сказати та де і як себе вести. Мудрі жінки знають, де та як знайти вигоду. 

Шкода, що за освіту жінка має боротися. І навіть якщо батьки прагнуть доньці дати освіту, то чоловік може скасувати її. А то і вбити за непокору. Так, тут панують жорстокі закони, та я не збираюся їх засуджувати. І не тому, що погоджуюся з ними, а тому, що не знаю життєвого устрою цих людей зсередини. А “загрібати грань чужими руками” найлегше. Зараз важко повірити в те, що в більшості племен, які колись жили на цій землі, панував матріархат. Подекуди й до тепер можна знайти дивні, а часом навіть смішні, традиції цього народу. Та саме релігія зруйнувала колишній устрій і поклала початок куди суворішим правилам. І хай би там як, та люди живуть з цим. Тепер мало де, хіба що в найдикіших племенах, можна зустріти традиції на кшталт “однієї ночі” чи звабливих танців чоловіків, яких мали обрати жінки для так званої “ночі кохання” або ж “еротичної лотереї”. 

Я  з  цікавістю  пізнавала цю культуру,  шукала те, що мені сподобалося в цих людях, і тому, що була зосереджена на перевагах, часто не помічала недосконалості. Я щиро вважаю, що так і має чинити людина. І за законами природи, і за законами бога - будь-якого, якому б не молилася. Ще одне моє переконання полягає в тому, що будь-яка віра несе в собі правильні посили і добро. Але завжди знайдеться хтось, хто б спаплюжив все це. Вніс свої правила, умови та закони, щоб переконати інших, а заразом і зробити їх рабами своєї віри. 

Насправді ж людина вільна: народжується такою і має шанс пройти шлях, який обере сама.

Поки я назад у валізи збирала речі, які лише встигла порозбирати частково, згадала ще одне прислів'я. Його часто можна почути серед місцевих: “Поспіх, то від диявола”. Особливо популярними ці слова є серед чоловіків. 

Інколи здається, що ці люди щиро переконані, що часу в принципі не існує, що спізнитися неможливо. Лише перебуваючи тут, особливо після переїзду в місто, я зрозуміла, що таке справжні затори. Як це взагалі можливо, коли на вузенькій дорозі, часто грунтовій, разом рухаються всі види транспорту, а в тому потоці часто ще й худоба, і пішоходи. І все це разом, ніби так і має бути. І нікому це не заважає, ніхто не прагне боротися з цим. Мабуть, кожен розуміє, що боротися марно, проблема не має вирішення, і легше просто зачекати. А терпіння цим людям і не позичати, бо вони й справді терплячі. А ще дуже щасливі та щирі. Вони вміють радіти, як ніхто інший. І їм не потрібно для цього багато. Вони танцюватимуть, де є музика, і питимуть чай, і їстимуть брудними руками, не бачачи в цьому проблеми. Це я і мені подібні шукають в усьому золоту середину, прагнуть щось владнати. А в цих людей просто не існує проблем. Сьогодні їм вдалося поїсти, зустріти когось знайомого і потеревенити серед дороги — і байдуже, що десятки авто сигналили на них, і байдуже, що хтось кричав —   вони щасливі. Бо в них був цей день. 

Навчитись би мені так жити, щоб забути минуле, щоб відпустити біль, щоб пробачити. Але ж ні, це все ще сидить всередині — і ось-ось я перестану це контролювати, емоції переповнять мене і підуть верхом. 

Дуже дякую, що ви зі мною. 

Нас вже понад 400, і я дуже рада поділитися цією новиною.

Подарунок

"Місія кохання"