Про хороших доньок, і чи потрібно ними бути

Доброго ранку, сонечки!

Зустріла дві класні історії про хороших доньок, то ж вирішила трошки поділитися власними враженнями від книжок. 

Власне, я навіть не знаю, як можна це назвати, адже фактично і "Змушу бути моєю" і "Полони мене Відпусти мене" Мілани Кім - це історія двох подруг, кожна з яких зустрічає своє кохання за різних обставин. Але окрім кохання ми бачимо й ще дещо важливе, що впливає на їхні рішення й мотиви. 

Але давайте не все одразу)

Отже, історія перша, де ми знайомимося з головними героями - Змушу бути моєю. 
Міла та Алекс зустрілися не за найкращих обставин, то ж нічого дивного в тому, що стосунки не склалися, не було. Батьки ще додали перцю у їхні стосунки, коли урочисто повідомили - тепер вони братик та сестричка. При цьому, звісно, забувши пояснити, що робити з шаленим потягом один до одного. 
Гадаєте, це банальна історія де вперте дівчисько просто не хоче підкорятися? Чи ні-ні, це скоріш альфа-самець, який через власні амбіції та закидони не хоче відступитися?
Ні те, ні інше - просто обоє - занадто сильно люблять своїх батьків та щиро вірять у їхні чесноти. Якщо батьки вперше за довгий час знайшли своє щастя, то яке вони  мають право втручатися та все псувати власними бажаннями?...
Чиї інтереси переможуть у цьому протистоянні - читайте самі.

А от історія Каті та Дена розпочалася значно раніше. Раніше ніж ви навіть відкрили книгу) Ну, тобто я)
На стосунки цих двох ніхто не впливав, каверзи не робив, та й наклепів не було помічено. З усім впоралися самі! Молодці! 
Власне, історія Каті мене дуже вразила. Вона, як і її подруга, дуже емоційна й переживає значно більше за інших, ніж за себе. Інколи здається, що вона сама у своїй родині, і вимоги, які до неї виставляє власна мати, не те що завищені - вони не відповідають ані її статусу дитини, ані віку. Просто в родині зараз занадто складний період. Принаймні так себе вмовляє Катя й знаходить вихід з ситуації. Вважає це правильним, навіть якщо пристукає новоспеченого чоловіка чимось важким по голові. 
А Ден і радий старатися, бо ж дівчисько вже багато років не виходить з його голови, змушуючи раз по раз згадувати минуле (в якому він відверто облажався).

Для чого я вам це кажу? Щоб поділитися власними враженнями та дізнатися, чи зустрічалися вам історії, де одну з головних ліній займають саме стосунки батьків та дітей? Діліться рекомендаціями - обов'язково зазирну)