Усім привіт!
Останні дні мені трапляється велика кількість творів по війні в Україні. Вони чудово написані, з хорошим сюжетом, за душу беруть, але... Мене дратує, коли спекулюють цією темою на конкурсах. Можливо, це і не спекуляція, а крик душі й автори просто не можуть втриматися і втикають страждання українців у кожну щілину. Намагаються таким чином привернути увагу Долі до нашої біди. Та мене це дратує. От не можу навіть собі пояснити чому, тому і ви не питайте. Якщо знаєте відповідь, то звісно пишіть і поради будуть доречні. А ще може когось це теж торкає, тож напишіть як ви справляєтеся. Було б цікаво почути думку авторів.
Текст відредагувала, щоб моя думка стала зрозумілішою))
14 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЦе дуже важлива і чутлива тема. Наразі я теж над нею замислююсь, і відповіді досі не знайшов.
Природно, що людину, яка звикла свої емоції та переживання трансформувати у текст, тягне вилити на папір найгірший, найстресовіший та найболючіший у її житті досвід. Та я дещо боюсь цього. Це зараз і мені болить, і усім болить. Я, з одного боку, розумію, що це важливо, і з певної точки зору це навіть ще один фронт нашої боротьби (досить згадати "20 днів у Маріуполі" - це ж величезний внесок у те, щоб ситуацію в Україні розуміли, щоб нас підтримували). З іншого боку, люди досить гостро і емоційно реагують на твори, які зачіпають настільки свіжі їхні рани. Кілька разів спостерігав, як авторів, які ризикували наближатися до трагічних подій сучасності, як-то різанина у Бучі, наприклад - досить серйозно хейтили. Мені менше всього хотілося б, аби про мене сказали, що я хайпую на людському горі, що моя писанина образила пам'ять когось із загиблих чи нанесла травму комусь із тих, кому пощастило вижити. Тож ще думаю.
Доброго вечора. Прочитала Ваш блог. Війна та страждання - гостра та болюча тема, про яку потрібно говорити. Спробуйте і ви щось таке написати, проникнутись стражданнями, біллю. Це наша реальність вже багато років, і я не розумію як про це можна мовчати.
Тома Сагаль, Доброго вечора. Дякую, що прокоментували. Я тільки за, щоб люди не мовчали. Писати про війну, я поки що не можу, бо знаю, що не здатна передати увесь жах війни, атмосферу, переживання і біль людей, почуття втрати й розпач.Тому і не беруся. Можливо колись, коли я зможу груду, що у мене в середині сидить, оформити у слова, я щось і напишу. І мені не подобається, коли інші пишуть аби написати. Я не кажу про всіх. Є твори, над якими я плачу і вони того варті.
Якщо чесно то вас не розумію. Чосу саме дратує? Зараз багато класних книг про вiйну. Та й взагалі, якщо якийсь жанр не подобається, вас же ніхто силою не змушує читати.
Лео Нур, Точно)) Я ж так і не подивилася. Дякую,що нагадали.
Звикните.Запевняю.У самій війні є декілька позитивних моментів.На ній швидко дорослішаєш,вона правильно розподіляє життєві пріорітети,на ній починаєш цінувати власне життя та життя оточуючих тебе людей, і як казав Залужний на ній зразу видно хто є хто.Є ще дещо,але вже нехай.Вас я розумію по тій простій причині (як я тут вже декілька разів писав)що сам би із задоволенням забув би хоча б чвертку того що бачив.І такі твори це нормально.Через це пройшли США починаючи із Вьєтнаму,той таки оркостан,Британія після Фолклендів,Балкан та Іраку...Тепер ми.
Таша Павлова, От і добре.)
Я пишу про війну і читаю про війну. Усі довкола так прагнуть позитиву, що скоро забудуть якою ціною ми отут можемо строчити свої писулі.
Інна Камікадз, Позитиву не можна не прагнути. Звичайна захисна реакція організму, бо інакше... В мене є зараз багато прикладів, де люди просто стають як скажені собаки або амеби. Я прагну позитиву, бо це дає мені сили підтримувати інших людей, розповідати дитині, що ми обов'язково переможемо, пояснювати чому я так впевнена. І повірте я не забуду якою ціною, і дитина моя знатиме та пам'ятатиме. Та роблю я це не через "капець нам хана", а через той же позитив, який намагаюся зібрати по краплях в жменю й у відро.
З коментарів зрозуміло про який конкурс йде мова. Я там виклала свій твір, і він також про війну. Зауважу, що це єдина коротенька мініатюра, яку я спромоглася написати за останній рік, хоча до лютого минулого року в мене була купа ідей і творів, серед яких жодного про війну. Чи можна це назвати спекуляцією? Я про інше зараз писати взагалі не можу. Або нічого, або про війну, бо звикла писати на актуальні теми.
А спекулянтів на конкурсах завжди достаньо. І цю фальш одразу видно, можу погодитись. Буковки можуть бути складені гарно, але все рівно звучати фальшиво, бо не містять душі автора.
Тетяна Гищак, Щиро дякую, що поділилися)) Натхнення і миру. І гарних оцінок)
Мало не забув.Причин може бути безліч.Якщо почати іх перечислювати то просиджу за цім як мінімум до обід.Це може бути і натхнення,і бажання заробити на гарячій тематиці,може бути сповідь із катарсисом...
Дуже дивно, що твори про війну вас саме дратують. Якби ви сказали " боляче читати, бо душа болить", я б подумала, що то перегукується з особистими переживаннями. Якби сказали, що трапився твір де написана дурня, неправда - зрозуміла б. А от те, що вас саме дратують нормально написані, правдиві твори( ви самі сказали, що гарні) лише тому, що відображають наші реалії, особисто мене наштовхує на думку, що або у вас з нами різні реалії, або ви настільки заглибилися у власну мушлю, що будь-який натяк спробувати зняти рожеві окуляри то для вас стрес.Тому навіть не знаю порадіти за вас ( якщо ви раптом десь на Багамах:), чи поспівчувати вам.
Таша Павлова, Тригери у кожного свої. Те, що для одного тригер, дня іншого новина. Спекуляції є, і будуть завжди, але якщо зараз просто забороняти цю тематику, то матимемо ще й викривлення фактів, бо одна справа описувати сьогодення, і зовсім інша - постфактум, спогади. Мені здається твори про війну зараз доречні, бо консервують для майбутнього нинішній стан душі людей, ситуацію. Мені здається це важливо. А щодо конкурсних творів... Мабуть ті конкурсні твори були не на Букнеті.Бо тут військову тематику з конкурсів вимітають непрямими заборонами:)))
Це нормально, що кількість написаного про війну росте. І не лише на букнеті, друкованих книг також виходить чимало. Це потрібно і це на часі. Не всі вони хорошої якості, бо одна справа писати про війну, бо всі пишуть і я хочу, а інша справа - писати добре із сенсом та глибиною. А ще є окрема категорія - це тексти-рефлексії про пережитий досвід свій чи знайомих. Це не зовсім худліт, але також торкає за душу. Я це більше сприймаю як потребу людей виговоритися. Я прихильниця тенденції, що про війну пишуть, бо це актуально і на це є запит читача, ну і якщо вдатися в історію, то в період Другої світової війни було те саме. Зараз просто можливостей більше. Якщо вас дратують твори про війну - ймовірно ви або не читали хороших текстів, бо хороші тексти не можуть дратувати, або причина в іншому, наприклад, що хтось про це написав, а ви ні. Це не означає, що темою спекулюють, тема просто актуальна. Не ображайтеся, це суто моя думка.
Емілія Дзвінко, Дякую за Вашу думку. Знаєте, моя бабця тільки про війну і читала. Де вона тільки ті книжки брала? І перечитала їх стільки, що воєнні історії у неї ніколи не закінчувалися, хоча тільки пару класів закінчила. Можливо і ми колись будемо зачитуватися. Можливо і я колись напишу
У мене зустрічне питання. Нащо ви читаєте те, що нібито для вас неприйнятно й аж настільки засмучує? Якщо ви в цьому розберетеся самотужки або з психологом, без опитувань широких кіл прогресивної громадськості, то або перестанете їсти кактус, або зрозумієте, нащо воно вам потрібне. І тоді ви скинете біле пальто й не пробуватимете більше вводити моральну цензуру на твори будь-якої тематики.
Рома Аріведерчі, Я й намагаюсь мінімізувати контакт з такими творами, принаймні на даний момент. Просто стикнулася з конкурсною ситуацією, де тему міфології обігрують війною, давлячи на почуття і страждання. Притому, що я написала, що є доволі гарні твори, чудово написані. В підняла я тему спекуляції. І моральну цензуру ні в якому разі не збираюся вводити. Кожен пише як хоче і про що хоче. А щодо білого пальто, я його зроду не носила, бо хоч і вірю в світле, та не відкидаю темне)
Вітаю) розумію ідею цього блогу і можу погодитись з неприємними відчуттями, але також бачу, що про це не можна не писати, бо для деяких людей це єдиний спосіб виговоритись і пройти певну літературну терапію. Інша справа. як саме та з яким змістом про це пишеться. Для себе я цю тему поки закрила, хоча в мене є книга, яка частково описує і цю війну також, вона була потрібна була мені самій, вона допомогла мені розібратися у власних думках.
Думаю, що зараз, будь-який твір на військову тематику можна насварити, бо це типу спекуляція. це хайп, це гра на публіку, навіть якщо це не так. Хтось навпаки може сказати: "А як можна писати про кохання і побутові проблеми, коли війнонька?".
Дратуватися нормально, не читати книги про війну зараз нормально, але гнобити працю людей, вбачаючи в ній щось неприйнятне конкретно для себе... Мабуть, кожному своє. Про війну хочу написати, але більше про людей в цих умовах, а не про романтику окопів, бо вона впливає на всіх, навіть на тих, хто зараз сидить вдома. Однак все трохи згодом, бо зараз мені більше хочеться подарувати людям приємні емоції і нагадати, що навіть в умовах війни життя йде далі і є місце для світлого.
Таша Павлова, "Романтика" в моєму коментарі використана з сарказмом, сподіваюсь нікого це не образило. Маніпуляція чи ні, а війна не може не залишити відбиток на сучасних творах, та було завжди. В різні історичні епохи люди писали про актуальне, а якщо я вірно розумію, то люди вчать історію не так радісно, як читають розважальні книги. На жаль, війна мтала частиною нашої буденності, це факт. Це не норма і це не можна романтизувати, але писати про це так, щоб ніхто не залишився незадоволеним нереально
Ви не одна така. Коли ще було АТО, десь у 2015-му році, я приймав участь у конкурсі фантастики на іншому сайті. І хтось написав оповідання, де дії відбуваються, як раз день на Донбасі, в АТО. Фантастики в тому творі майже не було, але твір увійшов у 10-ку кращих, серед майже з пів сотні. Після того мені складно читати такі історії, бо якщо ти пишеш про війну, неважливо що, ти вже для всіх завчасно пишеш, щось "цікаве".
Я не кажу про біографічні твори, які дійсно розповідають, як важко було в окупації, і що переживали люди під завалами. Але художні твори, які суто для "галочки" відбуваються на передовій, на мою думку це дійсно хайп.
Дмитро Євтушенко, Дякую. Дуже співзвучно з моїми почуттями
Повністю розділяю вашу думку. На тему війни я готова читати людей, які були на нулі чи в окупації. Але після нашої перемоги. Букнет - платформа, створена для того, щоб люди можли відпочити, відволіктись. Саме вона свого часу рятувала мій дах від поїздки без зворотнього білету. А коли бачиш тут фото загиблих (і таке було, так), спроби спекулювати, щоб виділитись - це страшенно дратує.
Анна Шторм, Дякую за Ваш коментарій. Я теж повністю розділяю Вашу думку))
Взагалі-то на букнет заборонені твори про військові дії, які відбувалися на протязі останніх сто років, виключенням є книги які є опублікованими видавництвами.
Анна Шторм, Саме так
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати