Привіт, мої перлинки.

Дякую за активну підтримку моєї новинки. Я шалено радію, коли читаю ваші емоційні відгуки. Це дуже потужний заряд енергії, сили, натхнення, а я так потребую зараз цієї віддачі. Ви навіть не уявляєте, наскільки велику роль здійснюють ваші відгуки. Ви мотивуєте. Надихаєте. Не даєте опускати руки. Завдяки вам народжуються такі чудові історії. Будь ласка, не соромтеся, продовжуйте обговорювати зі мною героїв і сюжет. Я просто обожнюю читати ваші емоції❤❤❤

Окрім того, хочу нагадати вам про те, що оновлення виходять щоденно о 6 ранку, тож ви можете читати, коли вам буде зручно. А ось шматочок з сьогоднішнього:

— А я не зрозуміла: ви чого тут сховалися? Там всі питають, куди ви ділися. Спускайтеся до гостей, — наказним тоном промовила вона.

— Мамо, нам треба працювати. Ми вчора святкували. Сьогодні вже якось без нас, — швидко мовила я, майже не відриваючи очей від зошита з підрахунками.

— Як це? Це ж все заради вас! — вона розчаровано підтиснула вуста і зітхнула. В мені ж піднявся рівень роздратування.

— Мамо, для нас це все не на часі. Нам потрібно багато всього продумати. Ми вирішили призначити весілля на День Закоханих, а поки винаймати квартиру, щоб жити окремо, — випалила я. Сьогоднішній ранок дав зрозуміти, що інакше в нас нічого не вийде. Батьки на хвилі святкування, а в нас купа справ, відкладати які я не збираюся.

Мама задихнулася від обурення, намагалася щось мені пояснити, але я твердо стояла на своєму.

— Після весілля житимете разом! А як ні, то розпишіться і робіть, що хочете! Але я не дам вам соромити нашу сім'ю! — врешті гучно вигукнула вона, що, певно, і гості почули, а тоді повернулася, щоб вийти геть.

— Я не хочу розписуватися як-небудь. Хочеться свята, весільної сукні, оркестру і гостей! Це моє життя. Я сказала, що на День Валентина, то так і буде, — впевнено заявила їй в спину. Якби поглядом можна було вбивати, зараз мама мене спопелила б.

— Як тобі не соромно? Дівчина, а таке говориш. Ти мене розчаровуєш, — зітхнула вона і впевнено вийшла з кімнати. Ден вибухнув сміхом, який ледь-ледь стримував.

— Яка ж ти безсоромна, — заявив мені він. — Ні ж як пристойна дівчина чекати весілля, то тобі не терпиться, так?

— Ти мені поговори, то справді чекатимемо весілля. Поцілунок в щічку буде твоїм максимумом, — хмикнула я і знову повернулася до справ. Дратувало, що вони всі говорять про що завгодно, але лише не про важливі речі. Моя мрія ось-ось здійсниться, нащо мене відволікати від цього? Для чого? Я не дозволю мені завадити!

Кохання (не) забути. Заручені долею

Не забувайте додати книгу в бібліотеку, нагороджувати її зірочкою і поширювати в соц.мережах, якщо вона вам до вподоби. Так ви дуже підтримаєте автора. А ще ви зробите мені приємно, а собі корисно, якщо підпишетеся на оновлення моєї сторінки. Це дасть вам змогу бачити сповіщення про знижки, програму лояльності і новинки.

Чекаю на вас))))

Підписатися на Юліанну Бойлук

З любов'ю

ваша Юліанна

Мирного дня!