Про кохання... вічна тема по-новому

Доброго ранку, любі)

Останнім часом думала про стереотипи та романтичні моменти, описані в сучасних любовних романах. Можна точно сказати, що автори таких історій завжди діють за певними канонами: цікаве знайомство і кохання мало не з першого погляду, епічні зустрічі та вир пристрастей, що приводить закоханих до єднання, трохи драми для грандіозної сварки і згодом щасливе завершення історії в стилі "довго та щасливо".

В усіх моїх історіях, які б перипетії не траплялись на шляху героїв є happy end, бо я вважаю, що всі люди на нього заслуговують, і в кожного він свій. І так, звісно я також не оминаю вищезгадані стереотипи, бо в житті все так і є, чи майже так само.

А якщо я скажу, що любовний роман може бути зовсім іншим? Не схожим ні на що інше, зі складними хронологічними лініями та живими героями, яким часто хочеться дати стусана?

Нещодавно я читала роман Уляни Скіденко Залишся назавжди – Без сліду зникни ти і з тремтінням у душі очікую на кожну нову главу другої частини Забудь хай все мине – Ще раз пробач мене.

Це просто щось)

Авторка перевернула моє уявлення про сучасні любовні романи, бо тут є не лише смачна еротика, якої більш ніж вдосталь, а й прагматичний аналіз історичних подій, важливе про жіноче здоров'я, щирі емоції та круті ідеї для побачень, як мінімум. 

Впевнена, що кожна читачка знайде в цьому романі для себе якесь неймовірне відкриття, я стикаюся з цим мало не в кожній главі)

Не знаю, ким саме Саурецького бачить Уляна, але в моїй уяві він приблизно такий)