Вітаю, любі читачі!

Мені щоразу дуже приємно знаходити на Букнет щось нетипове, нове. І нещодавно я знайшла! Знайшла книгу, яка стала для мене ковтком саіжого повітря і яку хочу порекомендувати тим, хто теж шукає нове і свіже. Ця книга - "В парі тільки двоє" Лани Цисаревської.

Про що книга?

Є собі подружжя Марина і Вадим - діти, 18 років шлюбу, новенька трикімнатна квартира... Він у погоні за кар'єрою, вона - "зразкова" дружина і мама, домогосподарка, яка відмовилась від амбіцій і перетворила своє життя на догоджання чоловікові. Аж ось цей самий чоловік зустрічає кохання своєї юності - ефектну блондинку Жанну...

І все могло б здатися типовою історією про любовний трикутник, але у цій історії нааааабагато більше гострих кутів.

Анотація від авторки:

Одного дня затишний світ Марини розбився на друзки. У неї прекрасна родина. Чому тоді вона нещасна? Привиди минулого раптово з'явилися у її житті, зруйнували все, що було дорогим. Чи зможе Марина нарешті отримати задоволення від життя?

Вадим прагне завоювати визнання і підкорити серце Жанни - прекрасної і сильної, заради якої можна піти на поступки перед сумлінням.

Уривок:

— Посада, призначення, новий статус. Мене нудить від твоєї пихи.  На кого ти перетворився? Речі для тебе важливіші за родину.

Марина прикусила язика, але було пізно. Вона помітила холодний блиск в його очах. Кілька секунд він мовчки дивився на неї, розвернувся і спокійно направився в спальню.

— Що ти робиш?— злякано прошепотыла Марина. 

Вадим поклав на ліжко велику валізу і швидко почав закидати в неї речі: білизну, шкарпетки, випрасувані сорочки разом з плечиками. Марина прилипла до косяка і кліпала очима, ніби щойно прокинулася і ще не до кінця збагнула, що сон скінчився. Невже робота важливіша за родину? Чи це лише привід для сварки? Мороз пішов в Марини поза шкірою. Перший раз в житті вона злякалася, що її зразкова родина може опинитися на грані розвалу. 

— Ти ж зараз не серйозно. Правда? — прошепотіла Марина, слідкуючи,як валіза наповнюється речами.

— Я краще піду, щоб це не зайшло надто далеко. Ти сама винна. Примусила мене. Я попереджав.

Вадим стояв біля відчиненої шафи і дивився на вішаки з дорогими костюмами. На одяг він ніколи не шкодував грошей.

— Я заберу їх іншим разом,— він розвернувся подивитися в очі Марині. Чекав, що дружина проситиме пробачення, буде вмовляти його залишитися. Її і кімнаті не було. З кухні було чутно хлюпіт води і дзенькіт посуду. 

— Не забудь попередити, коли зберешся.

— Я можу приходити, коли захочу. Це мій дім.

— Дім? — гмикнула Марина.— Ти переплутав наш дім з готелем. Не можна ходити туди-сюди коли смажений півень клюнув. Що я скажу дітям?

Вадим не відповів. Взяв валізу і вийшов в коридоро. Зупинився на порозі,через хвилину вийшов за двері.

***

А тепер, щоб не писати довгі опуси, ще розкладу по пунктах, що мене зачепило:

1. Написано з душею і для душі, а не для комерції. Текст глибокий і вдумливий, а не всуціль діалоги "щоб чіпляло".

2. РЕАЛІСТИЧНО. Багато про Київ, багато подробиць, які не вигадаєш, які треба знати, розуміти, пережити. Правдоподібно про сімейне життя, про почуття. Одразу зрозуміло: авторка знає, про що пише!

3. Історія життєва. Чесно скажу, я не шанувальниця прозових, буденних історій про життя, такого вистачає навколо. Більше мені подобаються книги з елементами нереальної казки. АЛЕ написати історію про те, що навколо, і зробити це цікаво - це талант! І в авторки він є)

4. Взагалі я багато що хотіла б написати, але краще просто порекомендую тицяти сюди і читати! Додавайте в бібліотеку, ставте зірочки і підписуйтесь на авторку!