Точка опори

Коли була підлітком, я писала вірші. Вони народжувалися легко, було коротенькими і недолугими. Я читала ці «шедеври» батькам.

Мама посміювалася, але завжди хвалила. Потім я виросла і закинула це заняття. Повернулася до нього після народження другої  дитина.

 Казка у віршах вийшла доволі непоганою. Її навіть надрукували у місцевій газеті. Але той славнозвісний внутрішній критик не дозволив підписатися справжнім ім’ям. Тоді я вигадала свій перший псевдонім.

Тепер, працюючи над романом, знову і знову ставлю собі питання: чи я письменник? Це питання знесилює, змушує вкотре перечитувати написаний текст і знецінює всю роботу. Отже, домовляюся з собою: кожного разу як беру ручку і зошит чи сідаю за комп’ютер, -- я письменник. Це моя точка опори. Не хочу її втрачати.

А  що для вас ваша творчість?

Наступна глава " Впарі тільки двоє" вже на сторінці.

Запрошую до читання.