Оновлення та приємний подарунок)))

Привіт усім))))

Сьогодні додано оновлення до книг 

Від нього залежна 18+ 

Уривок з нової глави:

Ми мовчимо. Пауза напружує, та ніхто не робить спроб якось усе зам'яти. 

— Зробити чай? — раптом запитує. 

Чомусь сльози виступають. Добре, що темно у будинку і він не бачить їх.

— Так, — тихо.

Ледве стримую себе, щоб не схлипнути.

— Злякалася сьогодні? 

— Дуже. 

— Що робила на трасі? 

— Гуляла. 

Гордий недовірливо хмикає. Не ставить більше питань, хоча впевнена, подумки вже розірвав мене на мільйон шматків. Якщо не за саму ситуацію, адже я не знала про те, що за нами спостерігають, то за мовчання точно. 

— Пішли.

Подає руку й очікує поки сама вкладу свою. Не рухаюся. Мені не страшно. Я ніколи не боялася Сашу, швидше себе і своїх почуттів до вбивці тата. Бо знала і знаю, що це неправильно. Це дійсно танці на кістках. Але зараз… Сьогодні. Саме сьогодні в душі з'являється тверда впевненість, що він дійсно не винний.

Наразі передплата за зниженою ціною))) Тож рекомендую купувати зараз))) 

Йому призначена 

також оновлена і викладатиметься безплатно

Уривочок з оновлення:

— Це все? 

Це питання відкриває дверцята, які останні дні вдавалося тримати замкненими, аби не розтрощити пів будинку.

— Ні, не все! — уїдливо кажу. — Дай відповіді на питання і врешті-решт випусти мене! Бо, присягаюся, я втечу. 

Чую, як чоловік хмикає. Він вважає мене дурепою, дивиться зверхньо, як на мале дитя, котре загралося. Навіщо ж тоді одружуватися з такою? 

— Я вже казав про зламані ноги, — повільно й так м'яко промовляє, що сироти виступають на шкірі. Ранішнє тепло тепер здається зимовим вітром. 

Вся безмежність від споглядання сходу зникає швидко, наче й не було. Одне його речення і мене заносить.

— Так, вони будуть найменшою з моїх проблем! Пам'ятаю! Я повинна бути чемною, слухняною і все таке, і тоді, ти не замкнеш мене у кімнаті! Деспот! Холодний, апатичний, беземоційний! Оболонка! — гнівно кидаю.

Наважуюся поглянути на Максима. Наштовхуюся на метал, який пронизує голками. Боляче. Навмисно. Поглядом забирається під шкіру й завдає болю. До неприємного осаду. Навіть гнів стихає. 

— Ну навіщо я тобі? Для чого дивитися так і все одно одружуватися? — злітаю з ґанку й повертаюся до чоловіка обличчям. Не можу сидіти. 

Змій розважливо пробігається по мені очима. Повільно, знову демонструючи схожість зі змією, котра очікує слушної миті, аби проковтнути. 

— Частково ти знаєш відповідь на питання. Заради твоєї безпеки, — промовляє, наче змилувався над дурепою й сказав очевидне. Але ж це не повна відповідь. Уривок, вирваний з контексту. 

— О-о-о, дійсно. — хмурюся. — Як я забула?! 

****

Бонус - промо до "Ціна свободи" - wTfhD_og