Примудрилась захворіти на свята, ще й досі шмигаю носом - так, через це ми геть вибились з графіку з продами та завершенням пригод відьми та вампіра, перепрошую в тих, хто зачекався, - й все думала: якби мені одну з Одриних настійок, я б одужала миттєво. Не ту, з драконовим вогнем))

Та хвороба вже позаду, а Калеб з Мелісою знову з нами!

В кулях, що висіли на голчастих ароматних гілках, клуботала біла імла. На якусь мить в тій, що була ближче до верхівки — золотої зірки, — зринула нечітка постать.

— А це ще що таке?! — блискавично похопилась я. Й попрямувала до дерева.

Схилилась до однієї з прикрас, розташованих нижче, підсунула обличчя до неї, й за склом, в такій же густій димній завісі, також показавсь хтось. Якийсь худий чоловічок, що роззявляв рота та кричав безмовно. Проте його в’язниця не пропускала назовні жодних звуків.

— А, так. Довелося позбирати привидів по всьому маєтку. Вони тут геть розперезалися, такі знахабнілі, жах. Вони лише заважали.

То от куди вони поділися! Стали жертвами одного вампіра!

— Що ті нещасні примари тобі зробили?!

Окрім того, що могли вибовкати всім про його несанкціоноване перебування тут.

— Нещасні? — іронічно перепитав Калеб. Й торсонув одну з куль пальцем. Туман в ній почав кужелитись швидше, висловлюючи так своє невдоволення. — Оцей от, наприклад, справжній збоченець. Все мріяв налякати тебе, поки ти приймаєш душ. Хотіла собі такого гостя, га?

Гайда дізнаватись, що ще висіть на тій ялинці й як Меліса повернулась додому з ущелини Данло!

ЗАЗИРНІМО У ДЗЕРКАЛО МІНОТАВРА