Доброго дня, мої любі

Нещодавно поповнилася новими главами моя

гумористична, новорічна книга

"НЕ ЛЯКАЙТЕ МАШУ "ТАНКОМ"

Наша Маша продовжує шокувати свого "свіжоспеченого" боса, який, бідося,

ще не знає, що за частя звалилося на його голову.

Підтягнутий. Костюмчик дорогий. Туфлі також. Зачіска ділова, свіженька. Наче до зустрічі зі мною готувався. Люблю темненьких. А очі у нас які? Чорні як вугілля. От зараза. Темноволосі та темноокі – мій краш. Швидко западаю на таких. Одразу від таких «слинки течуть».

Нічого такий, статусний мужчинка. І без костюма напевно гарно виглядає. Там під сорочкою, мабуть, кубики. Всі шість. Пружні такі і приємні на дотики. Сексі-бос…

Дивно чого це він мовчить так красномовно?

Відриваю очі від його преса, добре що нижче аналізувати не пішла. Може і там все гаразд, не дивлячись на наявність «танку».

Ну і чого це ми посміхаємося так? Ще й якось так… Наче я не Маша, а Червона шапочка, а хтось тут дійсно песик, ой, вовк.

– Надивилась? – хмикнув і ще брову так із натяком задер догори. – Може мені ще й піджак зняти? І покрутитись навколо себе, щоб ти мене краще розглянула?

– Дякую, ні. – Чого це я щоками запалала? – Дамо можливість попрацювати моїй шаленій фантазії.

Схрестив руки на грудях.

– Точно? А то я можу і роздягнутися. Тобі ж потрібно ще свою теорію перевірити.

– Яку? – Агов, брови мої. Куди це ви? Вам косметолог суворо заборонила на лоб так високо дертися. А то й до зморшок недалеко.

– Ну, як же. Автомобіль мій великий та потужний ти вже оцінила. Залишилося перевірити достовірність теорії про мої проблеми з розміром.

ДАЛІ ДИВАЦТВА МАШІ ТУТ...

А ще я запрошую вас сьогодні в гості до Мілани Кім у її книгу

"ПОЛОНИ МЕНЕ. ВІДПУСТИ МЕНЕ"

— Дене, ти з глузду з'їхав? — на кілька хвилин навіть гублюсь. — Мені за тиждень лише дев'ятнадцять, ще два роки університету, про який шлюб ти говориш?
— Про фіктивний. Просто розпишемося, про це ніхто не дізнається, тільки мої батьки. Через рік розлучимося — і кожен своїм шляхом.
— Ні.
— Я оплачу твоє навчання і допоможу братові, — стискає руку ще дужче.
— Ти з глузду з'їхав? Купити мене надумав! — та краще гаруватиму по двадцять годин на добу!
— Допоможи мені, — погляд до кісток пробирає.
— Хочеш полонити, а потім відпустити? — і це дивно, враховуючи, що останній рік він бігав за мною.

ЧИТАЄМО ТУТ...

ТГ-канал про мої книги на БУКНЕТІ