Вітаю, дорогі читачі і колеги!

   Спершу прагну подякувати вам усім за підтримку, яку відчувала від вас протягом усього часу, відколи я є на Букнет, як автор. Дуже ціную кожну вашу зірочку, кожен відгук. Тішуся, що заглядаєте до моїх історій навіть тепер, коли життя багатьох з нас стало значно важче.

   Не хочу зараз підбивати якісь підсумки року. Може ще й тому, що встигла не так багато, як би хотілося в творчому плані. Але радію тим, що принаймні не зламалася, не припинила мріяти і писати. Хоч стільки, скільки можу в нових обставинах.

   Щиро сподіваюся, що ви і далі будете зі мною, з героями моїх творів. А їх, повірте, хочу написати ще багато. Маю дуже цікаві ідеї, які вже просяться, щоб їх втілити. Звісно, всі на раз не зможу, але зупинятися теж не збираюся. Якщо тільки вистачить здоров’я і нічого не перешкодить.

   Отже, далі планую таки випустити в світ своє перше фентезі. Так! ))) Страшенно хвилююся, адже вперше пишу у цьому жанрі. Але, ідея, як на мене, − цікава, глибока. Хочу, щоб роман був емоційним, але постараюся не вантажити вас зайвим негативом. Думаю, буде трохи незвично. Але, про це краще судити вам.

  Отож, новинка вже скоро, а поки що поділюся з вами артом до цієї книги і коротким уривочком.

«−  Ваша високосте, пробачте, що перериваю, — мов до дитини проказав чоловік. — А, чи не забагато ви думаєте в свої юні роки? Чом би вам просто не послухатися батька і далі насолоджуватися безтурботним життям у палаці? З єдиною різницею, що невдовзі доведеться ділити ночі з вашим покірним слугою, — підморгнув і жартома вклонився дівчині. Взяв її долоньку, щоб поцілувати.

−  Не лізь до мене! — сердито висмикнула свою руку. Невдоволено проказала:

−  Ти такий же, як мій батько і всі чоловіки! Набридло! Хочете щоб жінки лиш прикрашали собою бальні зали і народжували спадкоємців! Не можете втямити, що ми здатні на щось більше!

−  О, люба, боронь Боже. Хіба я таке казав? — знову защебетав, як до малої дитини. — Просто, жінки — тендітні створіння. Ранимі. Ми, чоловіки повинні берегти вас від важких тягарів. Особливо це стосується його величності. Дбати про благополуччя такого великого народу — непросте завдання. Не для дівочих плечей.

−  Благополуччя народу?! — обурено вигукнула. — Що ти про це знаєш?! Коли востаннє був серед простих людей?! Бачив, як вони живуть?! — показала пальцем у вікно. — Поїдь і поглянь!

   Молодик замовк з несподіванки. Дівчина продовжила з болем:

−  Думаєш, що всі живуть так, як ти?! Як купка наближених короля?! Знаєш, що більшість наших людей живуть в злиднях, прибиті, знемагають від гніту?!

−  Ваша високосте, облишмо цю розмову. Навіщо псувати такий милий вечір? До речі, я ж прийшов не просто так. З подарунком, — ласкаво заговорив молодий шатен. Запустив руку в кишеню свого дорогого камзола. Але принцеса сердито фиркнула:

−  Не треба мені твоїх подарунків! Того, що я справді хочу, ти не зможеш мені дати!

−  Он, як? І, що ж це? — припинив шукати щось в кишені, здивовано підняв брови.»

Що скажете?

Всього найкращого, дорогі книголюби. Миру, добра, світлих людей поряд. До зустрічі. )))

З любов’ю, Лана Іссан.