"Місія кохання". Чи можливо виконати?

Двох цілком різних людей з України заносить до далекої Африки. Кожний має свої причини - чому він там опинився. Для Катерини це спроба втекти від болю втрати й зради. Так, це важко: поховати кохану людину й одночасно на похоронах дізнатись про її зраду. Подвійний удар. Такий збиває з ніг. Може, й сенсу життя позбавити. От і кинулась вона туди, де, можливо, й знайшовся б той сенс.

Максима ніхто не розуміє в рідному селі. Для всіх він дивакуватий зі своїм комп'ютерним завзяттям, адже на землі потрібне зовсім інше, і нікого не цікавить, чого хоче саме він. Тож, і він тікає туди, де, можливо, комусь потрібні його знання та навички.

І доля-витівниця то зводить їх на спільному шляху, то розводить по різних місцях, то знов підкидає ситуації, щоб знову перетнулись. Дивно це: втекти з України, щоб познайомитись в Африці! Та, може, це їхня місія? Чи місія їхньої долі: Місія кохання! Чи вдасться її виконати?

Запрошую до захопливої історії талановитої авторки Вікторії Прохоренко про нелегкі терени волонтерської діяльності, серед котрих є місце й коханню!

Анотація до книги "Місія кохання"

Катерина після смерті коханого дізнається, що він по собі залишив таємницю. Вона не може далі існувати, удаючи ніби в її житті все добре. Тож єдиний шлях, який вона для себе бачить, - втеча від усього звичного.
Максим - сільський хлопець, життя якого полетіло шкереберть і продовжує ускладнюватися алкоголем.
Що спільного у цих двох?
Чи зможуть герої врятувати себе? Чи знайдуть вихід будучи над прірвою? На іншому незвіданому небезпечному континенті…

Уривок з книги:

Довго крутила мобільний в руках. Але зрештою таки набрала номер, який він скинув смс-кою через тиждень після того, як ми попрощалися. Слухавку взяли не відразу. Сонним голосом Макс привітався. І я розповіла все: що сталося, що незабаром, мабуть, поїду додому, і що туди зовсім не хочеться. Він втішав мене, як міг. А потім сказав, що має ідею, але поки не готовий розповідати про неї детальніше. Ми попрощалися, і я пішла в намет, де на своєму ліжку спала Зоряна, а на моєму і на підлозі - діти. Лягла поруч з ними на підлозі, але. не дивлячись на втому, заснути вдалося не одразу. Точно пам'ятаю, що останньою думкою перед забуттям було:

– Після цього дзвінка він точно подумає, що я дивна або навіть божевільна!