Ще шість годин діє знижка на містичне фенетзі "Діти Смерку".

Не лише у засніжені простори, але й у чарівний ліс, де панує вічне літо, ведуть присмеркові стежки між світами...

***

На слова хранительки відгукнулися вітер у гіллі і далекий мелодійний передзвін кришталевих квітів. Світ приймав її клятву, і після промовлених слів навкруги немов посвітлішало.

На галявину забігли, а дехто й майже вкотився, кілька зелених пухнастих клубочків. На одному зі створіннячок Марго розгледіла свій браслет-намисто.

– Шу!

Дівчина покинула листок, який одразу скористався нагодою й, розбризкуючи іскристі краплі, перетворився на великого метелика. Марго ж опинилася на колінах, простягнула руки до своєї маленької подруги.

Шу підбігла до людини, торкнулася, прагнучи обійняти, і неначе справді змогла огорнути теплом і радістю – обійняти краще, ніж крихітними рученятами.

– Марго жива і ціла. Ран більше немає. Шу радіє за Марго, – та раптом вона схлипнула. – Шу винна! Шу не мала просити Марго про допомогу. Мертвий світ дуже небезпечний. Шу просить пробачення! Марго така хороша... Така смілива...

Хуха знову схлипнула. Розчулена Марго погладила її по спинці, прагнучи через дотик передати свої почуття і підтримку.

– Ти врятувала мене, Шу, і не лише у тому засніженому світі, але й з порожнього будинку. Не картай себе, я зовсім не ображаюся і не серджуся. Ми ж з тобою друзі? У хух бувають друзі серед людей?

– Бувають, – Шу всміхнулася і відступила на крок, її оченятка сяяли від захвату. – Шу – друг Марго. Марго – друг Шу.

Такі прості слова, але і вони дзвенять. Цей поголос відчуваєш усім своїм єством, ніби слова промовлені не лише у цьому світі чарів, а так, щоб почули в усіх світах, живих і мертвих. Це теж присяга і подарунок від цього чудового створіння. Її суті поки до кінця не розумієш, але Марго передчувала, що ще згадає цю мить. І не раз...

– Я завжди казала, що Шу особлива, коли так легко знаходить спільну мову з людьми.

Ойсія зайняла стілець біля свого столу, й одразу до неї злетіли двійко птахів, тримаючи у дзьобиках плетену з трав сітку, в якій лежали багряні ягоди. Сірі птахи з довгими хвостами і білястими чубчиками-коронами обережно поклали частування на стіл і полетіли у гущавину.

Хранителька брала ягоди по одній і смакувала ними, спостерігаючи за своєю гостею і хухами, які поки трохи боязко наблизилися до людини. На гілках найближчого дерева серед листя визирали феї, яким теж було цікаво познайомитися з чужинкою.