А ви полюбляєте історії про "потраплянців"?

Коли в житті щось не залагоджується, знай, що завжди може бути ще гірше))

Наприклад, ти можеш потрапити в інший світ і зіткнутися з купою проблем, як героїня моєї книги "Пройти під веселкою" Міра.

Одного похмурого туманного дня, повертаючись пізно з роботи, вона звернула не в той бік, і опинилася в дивному місці, мешканці якого вважають людей нижчою расою, а ще там повно різних чудовиськ та небезпек. Проте усе це не завадило Мірі не тільки досить комфортно влаштуватися, але й зустріти своє кохання. Проте додому теж хочеться…

Тому переходимо і читаємо, чим усе закінчилося у цій незвичайній історії! 

Якраз сьогодні на книгу діє передноворічна знижка, тому не пропустіть нагоду зекономити та отримати безліч позитивних емоцій ! 

Уривочок для вас:

Коли я переступила поріг Світової оселі, саме ці слова першими злетіли з моїх уст.

— Ти коли востаннє тут прибирав? — обурено спитала свого новоспеченого чоловіка.

Він знизав плечима, що, вочевидь, означало — ніколи.  У хаті був страшенний безлад, під ногами валялося сміття, зі стелі звисала павутина, на столі громадився брудний посуд, що вже поріс цвіллю.

 — Бігом по воду! — я схопила відро, що стояло біля порогу, і тицьнула йому до рук. — Я не бажаю ні миті перебувати у свинарнику! 

Він скривився, але все ж послухав мене та наносив води. Я заходилася підмітати, мити вікна та підлогу, а він тинявся за мною з пригніченим виглядом, наче перетворення цієї холостяцької барлоги на більш-менш пристойну сімейну домівку неабияк спантеличило його.

Після великого прибирання я заходилася розпаковувати речі домашнього вжитку, подаровані бабусею Одаркою. Поставила на полички посуд, на вікна повісила чисті фіранки, на підлогу біля ліжка постелила барвистий килимок. У світлиці відразу стало затишніше. Так, тепер постіль. Те, чим було застелене його ліжко, я згорнула і викинула у сміття, бо годилося воно хіба на ганчірки. Застелила чисту білизну.

— Я буду спати тут, а ти — на лежанці, — поклала йому туди подушку, простирадло і ковдру.

Проте після прибирання я була вся в пилюці, тож вирішила ще скупатися. Нагріла води у великій балії, добре, що в Світа на господарстві знайшлися дерев'яні ночви.

— Побудь надворі, поки я не скажу, що можна заходити, — звеліла йому і залізла в теплу воду. Передбачлива Дарія Олександрівна ще й брусочок мила поклала, тож тепер я ніжилася у запахущій піні.

Втім, згадавши про Світа, вирішила довго не розслаблятися. Йому теж треба прийняти ванну. 

Коли він про те почув, то вельми здивувався.

— Я ж недавно мився…

 — Коли це "недавно"? 

— Ну… тижнів два тому…

— О господи, мерщій залазь у воду! Я тобі чисту білизну застелила, а ти отут придумуєш відмазки! Якби не я, то ще б два місяці не мився!

— Тільки ти тепер вийди, — заявив він.

Ти ба, який сором'язливий! 

Але я й справді вийшла надвір та сіла на порозі, дивлячись, як поступово на кордон опускаються сутінки, загортаючи небо у ніжний фіалковий оксамит. Над старою яблунею повисло трохи неповне кружальце місяця. Друг вибрався з-під ґанку, де він зазвичай спав, підійшов до мене і поклав лобату голову мені на коліна. Я погладила його м'якенькі вуха. А потім все ж вирішила піти проконтролювати, наскільки ретельно Світ виконав мої вказівки. Бо чоловіки, вони ж, мов малі діти. Якщо їм не скажеш, що робити, то будуть байдикувати.

І справді, Світ розслаблено лежав у воді, тільки голова стирчала назовні, і, здається, починав дрімати. Я розштовхала його.

— Давай спину тобі помию, чи що.

Він спробував було  протестувати, але це важко зробити, коли ти голий сидиш у воді і не бажаєш показуватися звідти.

Я знала, що чоловіки неспроможні самі помити собі спину. Принаймні, мій колишній хлопець постійно це стверджував, тож мені доводилося йому допомагати. Бачу, і Світ такий самий… Тож я щедро намилила губку та почала терти йому спину. 

Провела рукою по плечах. У нього було сильне, підтягнуте тіло, і водночас — аж дивно — така ніжна шкіра, шовковиста на дотик. Проте на спині я побачила численні шрами, певно, били його не раз і не два.

— Чого ти там завмерла? — пробурчав він. — Мий швидше і вимітайся звідси, я буду одягатися.

 — Тобі не боляче? — спитала я, торкаючись посмугованої шкіри.

 — Ото ще, звісно ні!

Але мені раптом стало трохи незручно.

 — Добре, давай я тобі ще голову допоможу помити, і піду.

Я заходилася намилювати його довге волосся ( перед цим було натякнула, що можна й підстригтися, аби виглядати охайніше, та він навідріз відмовився).

 — А-а-а, що ти робиш, перестань! — раптом заволав Світ не своїм голосом.

 — Ти чого? — злякалася я.

— Мило! В очі зайшло! Пече, інакші б тебе забрали! 

— Ану, без паніки! — я набрала в ковшик чистої води та вилила на його дурноверху голову.  — Добре, далі сам, витрешся рушником, одягнешся і винесеш воду. А я піду посиджу на свіжому повітрі.

***

Коли я вдруге вийшла на подвір’я, уже стояла ніч. Зорі переморгувалися на ясному небі,  місяць дивився на мене, мов чиєсь невсипуще око. Друга десь не було видно. Мені раптом стало так спокійно і добре на душі. Я навіть подумала — а може, мені не варто повертатися додому? Там кредити, відсутність роботи, а ще, як стверджує наш новенький Іван, додалася епідемія та економічна криза. Що мене там чекає? А тут я вже не самотня, маю друзів, виконую важливу місію…

Аж раптом зовсім близько, за стіною, пролунало жахливе гарчання, що скінчилося чимось схожим на сміх божевільної людини. Я здригнулася, але зовсім трішки. 

“Ні, не хочу тут залишатися, — подумала. — Не бажаю стати поживою для котрогось із цих численних чудовиськ…”

Тим часом із хати вийшов Світ з двома відрами води, вилив їх під кущі смородини. Став поруч зі мною, прислухаючись до навколишніх звуків.

 — Там зубатка регоче, — тихо сказала я. За час перебування в охороні вже добре навчилася розбиратись у видах місцевої фауни.

 — Подумаєш. — скривився він. — У неї ноги короткі, стіну не перескочить. Ти собі як хочеш, а я пішов спати.

Я ще якийсь час постояла, милуючись нічним краєвидом, а потім увійшла до хати, замкнувши за собою двері. На столі горіла гасова лампа, Світ лежав, відвернувшись до стіни, закутаний ковдрою. 

Я погасила лампу, роздяглася, лишившись тільки у коротенькій сорочці та пірнула під ковдру. Як завжди, на новому місці якийсь час не могла заснути. Ще й місяць світив у вікно, кидаючи на стелю химерні візерунки — тіні від дерев, а вони хиталися від вітру,  і здавалось, у хаті ще хтось є, окрім нас. Але тепло, чиста постіль і втома після напруженого дня поступово хилили мене в сон. 

Я вже майже відключилася, коли раптом почула дивний звук. Відразу сіла на ліжку, шкодуючи, що не маю жодної зброї. Треба було хоч ножа біля себе класти чи сокиру… Ех, Міро, поганий із тебе вартовий, коли якась проява може тебе забрати прямо з ліжка, теплесеньку…

Тьфу ти, я зрозуміла, в чому справа. Це всього лише хропів Світ. Мені відлягло від серця і водночас я страшенно розізлилася, що він мене так налякав. Яке він має право тут хропіти?

Я зіскочила з ліжка, підбігла до нього і стусонула в бік. Мабуть, дещо не розрахувала сили, бо він підскочив на лежанці і  розгублено втупився в мене.

 — Що сталося? Тривога?

 — Не хропи! — звеліла я.

Він застогнав, знову ліг і накрив голову подушкою.

Я теж вклалася на своє ліжко і майже відразу заснула.  

Тільки до кінця дня купуйте книгу "Пройти під веселкою" зі знижкою! А ще хочу нагадати вам про програму лояльності, за якою, купивши вперше одну книгу за повною ціною, ви отримуєте знижку на інші мої твори! 

Зробивши покупки, не забудьте зазирнути і до наших з Владою Холод новинок “у процесі”: 

Ставка на дружину 

Кохання чи просто гра?

Коли ми зустрілися вперше, я була звичайною дівчиною з села, касиркою в супермаркеті, а він - популярним актором, з захмарними гонорарами і натовпом шанувальниць. Стас побився з другом об заклад, що зробить з мене зіркову наречену, і йому це вдалося. А "побічним ефектом" стало почуття, що спалахнуло між нами. Однак, минуле постукало в двері... Повертається в Україну колишня дівчина Стаса, яку він дуже кохав, і про яку думав, що вона його зрадила. Але чи все так однозначно у цій заплутаній історії?

та Фіфа для Мільярдера!

Ден: «Я завжди був замкненим і відстороненим: життя навчило, що покладатись можна тільки на себе, та й довіряти — тільки собі. В черговий Новий рік замість того, щоб святкувати, я сидів за новим великим замовленням. Але виникла проблемка, з якою я не міг впоратись самостійно, тож я вирішив пошукати спеціаліста. Як же я здивувався, коли знайшов там мою Фіфу...»

Яна: «Ніколи не думала, що зустріну свого Мільярдера в чаті по дизайну. Дизайн був моєю пристрастю, тож я не могла відмовити в допомозі. Все одно я святкувала сама, поки «подружки» пили шампанське зі своїми чоловіками чи коханцями. У мене була компанія, але я відчувала себе там чужою, бо тільки грала свою роль. Але з Деном мені не треба було прикидатись. Аж поки він не попросив допомогти йому з дівчиною, яка йому подобається...»

Оновлення книг відбувається щодня, на активних читачів і коментаторів чекають приємні бонуси! 

Більше цікавинок і подарунків — у моїх соцмережах: 

Моя творча сторінка у ФБ

Група авторів у ФБ 

Мій Телеграм-канал

 Приємного читання та гарного настрою! Не забудьте підписатися на мій профіль, аби нічого не пропустити, бо попереду ще багато новинок і сюрпризів!