Знижка на КамІнь

Тільки сьогодні діє знижка на книгу КАМІНЬ)))) Поспішай ❤️

Я твій друг. Ти – мій ворог.

Піднімаюся ліфтом до квартири Всеволода відчуваючи хвилювання і легкий острах. В руках тримаю невелику коробочку із срібним хрестиком, повітряні кульки, а також ж червону папку.

Оце лякає мене більше за все. Я ж досі не знаю чи матір йому розповіла? Та й чи взагалі він прилетів… вночі негода вщухла, тому можна припустити, що він вдома. Напевне шукав мене… і Тимуру влетіло. Але я все зможу пояснити.

 Картаю себе за те, що не поїхала додому хоча б переодягнутися. Джинси  і джемпер не надто святково, але я так хотіла його побачити і привітати, що не втерпіла.

 Двері привідкриті, а це означає, що він повернувся. Серце  пришвидшується, а додоні пітніють. Повільно проходжу у вітальню і бачу Всеволода посеред кімнаті у позі лотоса спиною до мене. Роблю кілька кроків і  вклякаю позаду обіймаючи за шию.

- З днем народження. – шепочу цілуючи у щоку.

Неприємний запах алкоголю вдаряє у ніс і розплющивши очі помічаю у його руках недопиту склянку з віскі.

- Ти вже знаєш... – констатую і сідаю поруч.

 Кладу голову на плече.

- Люди  іноді коять жахливі вчинки. Але у них на це також всі свої причини.

- Гроші. Помста. Влада. –  рипить наче старі двері. Навіть не дивиться на мене.

- Алкоголь це не вихід. Лише спосіб втекти від реальності. Та вона всеодно наздожене.

 Мовчить продовжуючи дивитися кудись в інший вимір. Ну ні, я не дозволю йому переживати все наодинці.

- Давай ти зараз приймеш холодний душ, протверезієш, а тоді ми разом спечемо торт і поговоримо. А я тобі попробую все пояснити.

 Допомагаю йому піднятися, та як тільки ми здіймаємося на ноги, він хапає мене за шию боляче припечатуючи  до холодної стіни.

- Як ти могла... –  шипить  перекриваючи мені кисень. – Скільки вони тобі заплатили? Я би дав тобі більше! Відповідай! – б'є долонею по стіні біля моєї голови так сильно, що зверху сиплеться штукатурка.

 Паніка  накриває і я взагалі не розумію, що відбувається. Може він знову спить? Затуманені алкоголем очі налиті кров'ю, однак здається він розуміє, що робить.

- Я не знаю про що ти. – хриплю  вчепившись у його руку.

 Різко відпускає і я падаю боляче вдаючись зап'ястям. В цю мить мені в обличчя прилітають якісь газети. Перше, що кидається в очі, це фото Всеволода і гучний заголовок великим шшрифтом «ГОЛА ПРАВДА ПРО МІЛЬЙОНЕРА». Відкашлююся і читаю далі: «Ми знаємо, що за гроші можна купити практично все. Але переписати власне минуле, задачка із зірочкою. Чи знали ви, що Галицький мільйонер, завидний холостяк Всеволод Острозький, не такий вже ідеальний? На днях нам стало відомо, що його сім'я насправді жива і він просто сфабрикував нещасний випадок. Що це: спроба прикрити гріхи молодості чи викликати до себе жалість? Хоча, як поділилася з нами його наречена (це також для нас було новиною) дитинство у пана Острозького було нелегке. Батько тиран знущався над ними найжорстокішим способом. Та це далеко не найстрашніше… цікаво з чого починався бізнес цього загадкового чоловіка? Хто стоїть, сідайте. Із стриптиз-барів…».

Далі читати не можу, шлунок скручує  і нудота підступає до горла.

- Це не я. Я б не змогла. – намагався донести та він тільки  посміхається схиливши голову на бік.

- Я зробив із тебе богиню. Возніс на п'єдестал поклоняючись. Боявся  навіть  зайвий раз гучніше вдихнути, щоб не розбити. Любив, леліяв, беріг… ати виявилася бездушним дерев'яним ідолом. Звичайнісіньке зрадливе стерво.

Загортає мені за вухо локон, що вибився із хвоста і боляче хапає за волосся, змушуючи подивитися на нього.

- Я б так ніколи не вчинила. Тому що… тому, що я люблю тебе!

 Саме зараз ці слова вилітають так легко не дивлячись ні на що. Навіть на його звірячу поведінку. Збентеження відбиває свою печать на його обличчі та він часто кліпає, ніби проганяючи мої слова. І в наступну мить замахуєтся та боляче б'є по обличчі. Падаю до твердого паркету відчуваючи металевий присмак крові в роті. Жахливий внутрішній крик руйнує якусь стіну і всі інші почуття, окрім тілесної болі. Атрофується, навіть затерпає серце…

- Колись ти дізнаєшся правду і розкаєшся, але буде вже пізно. – ледве піднімаю голову.

- Не треба. На мене твої  маніпулятивні прийоми уже не діють. Де ти була цілу добу? Чому втекла від охорони? Менше години тому ти вийшла з автобуса Київ-Львів. А зранку стаття була опублікована в столичному віснику,  головний редактор якого підтвердив зустріч із тобою. І навіть прислав фото.

- Це не я. Не керуйся фактами, вони неправдиві. – тіло тремтить і немає сил навіть видихнути. Нічого  не хочу. Нічого.

- Ти зруйнувала мій світ. Тепер я маю право взяти те, що найдорожче для тебе. –  похитуючись чоловік нависає наді мною і наче пса за шкірку піднімає та кидає на диван.

 Одним різким рухом розриває на мені футболку, а за нею і бюстгалтер. Секунду розглядає і… нападає знову, боляче стискаючи мої груди.

Наче звір кусає шкіру і відразу зализує рани. Намагася відбиватися та він ніби знавіснів і лише більше розпалюється.

 Та страшна ніч знову повертається б'ютьчи з подвійною силою. Єдина думка прориривається крізь страх і я  змінюю тактику. Повністю припиняю опір, обм'якаючи в його руках. Даю волю лише сльозам.

- Я ніколи не зроблю нічого проти твоєї волі. – ледве вгору губами повторюючи фразу, яку він змусив мене запам'ятати.

Повторюю її тричі. Він на секунду піднімає голову вдивляючись у моє обличчя. Та його погляд повністю затьмарений демонами, з якими ми разом стільки часу боролися...

 Бреду по вулиці ледве волочачи за собою ноги. Не помічаю ні автівок, людей..  без думок, без бажань, без почуттів… не жива і не мертва. Пуста.