Пишемо, читаємо, варимо кутю...

Доброго дня, дорогі мої читачі та читачки!
Дякую вам, що попри всі негаразди приділяєте увагу моїй казці "Мачушина донька"!
Історія розвивається, всі "попелюшки" вже зустріли своїх принців. Залишилося лише вирішити, навіщо вони нам і що з цими принцами робити. Бо був-собі принц як принц, а тут раптом...

Особлива подяка всім, хто тепрляче читав попри всі хибодруки. Знаю за собою такий грішок, намагаюся по мірі сил виправляти. Але останні кілька тижнів були справді непростими, що на кількості хибодруків позначилося не найкращим чином. Я, можливо, трохи старомодна, звикла працювати з комп'ютера. Тому, опинившись раптом без техніки, почувалася, м'яко кажучи, некомфортно. На щастя, цього року я була гречною дівчинкою і Christkind зжалився наді мною, замінивши усі різдвяні подарунки на найнеобхідніший. Можна знову писати блоги, творити історії, коментувати прочитане, не перетворюючи всі ці дії на справжній квест під назвою "забери в когось з домашніх комп'ютер".
Але найбільше мені боліло, що в старому лептопі залишився файл з однією з історій, старт якої запланований на наступний рік (можливо, вже навіть на січень). Я знаю про існування клоудів і резервних копій, але цього разу так вийшло.
До якого жанру віднести свою новинку, я  поки не знаю. Скоріш за все, це буде "міське фентезі" (шкода, що поряд з цим жанром ще не виділився його побратим - "сільське фентезі").  Це буде історія зустрічі двох людей істот на перетині кордонів світів. Буде багато побуту, трохи пригод, дрібочка містики і, звичайно, кохання (без цього - ніяк). Заради того файлу я вчора завзято орудувала мініатюрною викруткою, видобуваючи "тварделя". 
Все почнеться невинно, з активної відпустки. Але коли одна з подружок спробує запхати свого носика туди, не треба...
По всьому виходило що в тихій до того часу околиці інколи відбувалися дивні речі. По одній версії, з того часу, коли трохи далі, дорогою в бік моря, місцеві бізнесмени збудували гольф-плац, і туди зачастили їздити чужинці на недешевих машинах. По іншій – з того часу, як край дороги хтось (чи то місцевий аналог рідновірів, чи то місцеве археологічне товариство) відновив язичницьке капище. Ну, як сказати «відновили» - огородили майданчик і поставили тесані стовби-ідоли. Чи то так, як воно було колись, чи то так, як комусь здавалося, воно мало бути.
- Думаєш, вони тут розбудили «прадавнє зло»? – Скалабмурила Ірена.
- Не думаю, - похитала головою Яра, наскоро проглядаючи архів новин. – Якщо вірити кримінальній хроніці, за останні років п’ять тут було два чи три справді містичні випадки. А решта – нічого особливого.
- А що там за містика? Щось цікаве?
- Та як сказати… - Яра повела плечем, показуючи, що ця розмова не варта витраченого на неї часу. – Ну от посуди сама, що повинен зробити журналіст, почувши від місцевого мисливця про зустріч того з ведмедем-перевертнем?
- Сказати: «Пити менше треба»?
- А якщо той «ведмідь» на очах у бідолаги зажер його товариша?
- Подзвонити до поліції?
- Зажер і рештки затягнув до світлового порталу?
- Подзвонити до поліції і «швидкої». – Ірена зітхнула, здаючись. – Все, можеш не продовжувати. Я зрозуміла, що ти хочеш сказати. Може, дивне щось і було. Цього вистачило, щоб налякати місцевих, але перевіреного фактажу не вистачить навіть на статтю в газеті.
- Ну, дивлячись, в якій газеті. Місцева «районка» статтю опублікувала. Про те, як двоє бракон’єрів пішли до лісу з незарєєстрованою зброєю, після чого один з них безслідно зник.

               Дівчата ще трохи покпинили з бідака-мисливця, який так боявся кари за браконьєрство, що нагородив сім кіп гречаної вовни навколо банального, скоріш за все, нещасного випадку на полюванні. І здобув собі, зрештою, славу не тільки вбивці, але ще й психа.

І, напевне, все б і закінчилося на цій розмові, якби Ярі не свербіло. Зрештою, вона знайде собі пригоди на все, на що треба. А от які саме пригоди, де вона їх знайде і чим це закінчиться - ви все побачите трохи пізніше. Коли долучитися до наших з героїнею мандрівок в глухих лісах. В далекому краю, десь поміж небом і морем.

А поки в цій історії я намагаюся зробити собі найбільш комфортний запас і надолужити майже тритижневу перерву в роботі, на букнеті і без мене є кого почитати. В мене вже склалася "поличка" з книг на будь-який настрій. 
За історичними романами - це до Анні Кос та Мар'яни Долі. За ніжним фентезі, сильними героями та героїнями з непростою історією - до Ганни Калини. За містичними пригодами і давніми легендами - до Наталки Черешні. За сильними емоціями сучасного жіночого роману - до неперевершеної Тали Тоцкої. За гумором особисто я останні пару днів ходжу до Юліі Богути, користуючись послугами її відьминої служби підтримки. 
Впевнена, є ще багато цікавих авторів. Нажаль, наявність світла не гарантує автоматично наявності вільного часу для читання. 

А поки що всім, хто завтра зустрічатиме Святвечір, бажаю веселого Різдва і смачної куті.
Нехай в році 2023-му від Різдва Христового збудеться наше спільне заповітне бажання!

 

З повагою, ваша байкарка Оксана