І захищає. Хіба може героїня не відчути себе за його спиною, яз за тією самою кам’яною стіною? Навіть якщо він схожий на порцелянову статуетку. 

— Ще трошки, — пообіцяла Марина самій собі, рвонулася вперед, ледь не залишившись без волосся через якусь невраховану гілку, і несподівано опинилася на вільному просторі, позбавленому будь-якої рослинності.

Розсип каміння, і щось схоже на скло між ним — тягнуться нешироким язиком вліво і вправо. Попереду, за камінням та склом, починається трава, і там пасуться стриножені коні. А ближче, ніж хотілося б Марині, стоять їхні господарі. З луків ціляться.

Дівчина чомусь озирнулася і переконалася, що ціляться саме в неї, інших кандидатур не було.

— Ось так сховалася, — ошелешено сказала вона.

— Відьма! — радісно закричав наймолодший із лучників.

— Сам ти відьма, — образилась Марина.

— Не слухайте її. Якщо вона зуміла підкорити обраного Оберігаючої, то й з нами зуміє зробити подібне, — підбадьорив товаришів бородатий дядько, якого чомусь обділили луком і стрілами.

— Така молода й ступила на недобрий шлях, — сумно промовив рудуватий здоровань з добродушним обличчям.

— Та вона нам заговорює зуби! — обурився наймолодший, і не встигла Марина сказати, що вона взагалі мовчить, як бородатий шпурнув у неї маленький, але дуже смердючий мішечок.

— Тепер вона не зможе зупинити стріли! — радісно зарепетував він, і дівчина зрозуміла, що це все. Зараз її пристрелять, не зволивши вислухати заперечення.

— Мамо, — пискнула вона.

Стріли, здається, полетіли. Марина якось опинилася на землі. У волосся вчепилася чергова гілка, змушуючи витягувати шию і сидіти рівно, хоча шалено хотілося впасти обличчям униз і прикрити голову руками. Перед дівчиною маячило щось біле.

Вона, погано розуміючи, що й навіщо робить, відламала гілку, дозволивши їй бовтатися у волоссі, проморгалася і впізнала у білому одяг. Дуже знайомий одяг. І волосся було знайоме, біле. І нетугий вузол, що не дозволяв волоссю розлітатися. 

— Ілієн? — запитала чи в нього, чи в себе.

Чомусь Марині здавалося, що зараз брат Денеєна почне завалюватися, демонструючи стріли, що пронизали груди. І червоні плями крові красиво розпливатимуться по сорочці. Натомість демон напівобернувся до дівчини, підбадьорливо їй усміхнувся, навіщось кивнув.

— Ілієн, — повторила Марина і істерично хихикнула. — Як за кам'яною стіною. Біленькою такою стіною. Треба ж.

Демон повернувся до лучників і тихенько загарчав, змахнувши перед собою мечем.

— А стріли де поділися? — спитала сама себе дівчина.

Стріли таємниче зникли. Натомість тепер вона знає, як добре сидіти за спиною чоловіка з мечем. Чоловіка, який захищає. І начхати, що він не зовсім людина і характер у нього, напевно, поганий.

— Воно того варте, — вирішила Марина. Хто і коли її ще стане ось так рятувати? Тепер онукам точно буде що розповісти. Головне дожити до цих онуків.