Так говорячи вони дійшли до авто. Костянтин допоміг Поліні сісти і для себе зауважив дивовижну зелень очей дівчини. Він з цією думкою сів на водійське місце, допоміг застібнути дівчині пасок безпеки і ще раз неприховано та навіть дуже інтимно глянув їй в очі. Дівчина засоромилася, а чоловік навіть завівши авто думав про ці очі. Вони широко дивилися на світ і ніби світилися зсередини, випромінюючи літо навіть узимку і гріючи всіх довкола своїм теплом.

Зрештою Костя рушив з місця, і лише тоді спромігся зробити Поліні короткий комплімент: 

—  У вас… У тебе дуже гарні очі.

—  Дякую. Це від моєї мами, —  від чергового компліменту серце жінки зовсім трохи, але пришвидшило ритм. Водночас це хай і трохи, але зблизило їх. Вона підсвідомо розслабилася, та відкинулася в м'якому кріслі. Але все ж запитала: —  То куди ми їдемо?

Я більшу частину чачу перебуваю без світла, але все одно намагаюся писати далі. Як ви?

Буду вдячна вам за підтримку, та підписку.