Новинка вже завтра Не Його КвІтка НадІЇ

Вітаю Вас, мої найкращі!

Вже завтра світ побачить мою НОВИНКУ, в яку я вкладаю душу та серце. Тож, не пропустіть початок емоційної історії, пронизаної тремтливими емоціями, коханням та пристрастю.

"Не його квітка надії" – це історія кохання на фоні війни, що зародилася при доленосних обставинах.

Єгор – військовослужбовець, що під час бойового завдання отримав контузію та втратив пам’ять про саму війну, але, натомість, перед очима у нього стояв світлий образ чарівної дівчини, яку мозок сприймав за дружину, якої у нього ніколи не було. Маша – вчитель англійської мови та волонтерка, яка багато втратила від 2015 року та багато віднайшла. Їхня історія сповнена таємниць та доленосних співпадінь, омита сльозами та розфарбована кольоровими емоціями. Іноді пристрасна, іноді гірка, але така, що заставить Вашу душу бриніти під звуки плачучої скрипки.

ФРАГМЕНТ:

"Свист від снарядів, що летіли над головою, увірвався у реальність так само різко, як і стрепенулося тіло, відреагувавши на неочікувані подарунки з неба. Натреновані інстинкти швидко активували протоколи самозбереження і перше, що зробив Єгор, так це зіскочив із броні, яку щойно ремонтував.

Міни, ніби смертельні стріли, одна за одною розривалися біля землі, залишаючи після себе клуби піднятого диму та воронки, але на щастя, жодна з них не поцілила поруч, давши йому можливість сховатися у окопі.  

- Опусти голову! – почулося неподалік від Тараса, і Єгор послухався, втупившись лицем у землю, а далі, намацавши поруч автомат, притягнув його до себе, як рятувальне коло, неначе ця залізяка могла врятувати його від мінометного обстрілу, як минулого разу від снайпера.

Секунди здавалися вічністю, і від того все тіло напружувалося, очікуючи вироку долі. Бронежилет, як і каска, залишилися лежати біля бронетранспортеру, пророкуючи своєму господарю не приємні перспективи, і думаючи про це, Єгор матюкався в слух та про себе, не шкодуючи епітетів.

Краплини розпеченої крові від порізів на тілі, що не зрозуміло звідки взялися, змішалися разом із потом та капали на залізо автомата, який він тримав, як щит. Тіло заціпеніло від жаху настільки, що страшно було заплющити очі, аби та темрява не стала останнім, що він бачив. У вухах стояв шум, а серце вистрибувало з грудей, готове тікати світ за очі, та тільки тікати було нікуди."

Не забудьте підписатися на автора, аби не пропустити новинки!

З нетерпінням чекатиму Вас на сторінках своєї історії!