Доброго дня, мої любі

"СОЛОДЕНЬКИЙ ПАМПУШОК ТА БОС-ЛАСУНЧИК"

– Ні, ти що! Я не сумнівався жодної секунди. Але… – він трохи відсунув від себе Даню, який навіть не намагався його відштовхнути. – Я не міг у цій ситуації вчинити інакше. Я давно підозрюю Сергія у великій розтраті. Мені були потрібні докази. Ігоре, ось той чудик, що тебе привів майже під конвоєм – саме займається збиранням доказів проти Сергія.

За парканом почулося якесь невиразне і явно незадоволене бурчання. Але ніхто на нього не звернув уваги.

– Мені треба було тебе попередити заздалегідь. Та я не міг. Ти ж щирий і позбавлений хитрості. І лицемірити не вмієш. Ти б не зміг зіграти ось те здивування та обурення, яке було. Я дуже сподівався, що встигну тобі все пояснити. Але  ти втік і мені довелося тебе шукати, хіба що не з собаками.

– А тим часом собакам навіть чаю не запропонували. – почулося знову з-за паркану вкрай незадоволене.

Даня не витримав і пирснув від сміху. А Ярослав промовисто закотив очі.

– Я його приб'ю. – І трохи голосніше додав. – Якщо ти не вгамуєшся, я вийду і поб'ю тебе. Не подивлюся на те, що ти цілий полковник.

З-за паркану почулося відверте іржання.

– Налякав кота сосискою, дрищ в костюмі.

Здригаючи від сміху, Даня вперся лобом в плече Ярославу. Ігореві віртуозно вдалося звести на «ні» всю серйозність моменту. І от як тут можна було далі злитися та ображатися?

Вечеря проходила дуже дивно. Ігор весь час реготав і загравав до Дані. Жартома, звичайно. Ярослав огризався і гарчав у відповідь на ці жартівливі загравання. Даня же періодично хихикав і… насолоджувався своєю «зоряною годиною», коли двоє красивих, сильних, статних «самців» практично влаштували змагання за його увагу.

– Ось ти чим його взяв? – хмикнув Ігор, кивнувши в бік Ярослава. – Ну так... Пригодувати самця – це давно перевірена і добре працююча схема А цей, дикий і не одомашнений екземпляр, і поготів на таке ведеться.

– Я не пригодовував. – зніяковіло посміхаючись, залився рум'янцем Даня. – Воно якось все  саме вийшло.

Ігор блиснув очима та пограв бровами.

– Так… Звісно так… Як і ось ця зніяковіла посмішка з невинним рум'янцем на щічках, яка взагалі є «зброєю», що б'є наповал.

– Так, закінчуй давай! – не витримав Ярослав. – І досить ТАК дивитися на мого EIBcqjeI  Даню. Знайди собі свого і хоч дірки в ньому поглядами пропалюй.

Для більшої переконливості Ярослав спіймав Даню, що пробігав повз, притиснув до себе і погладив по спині.

– Ти диви який жадібний! – пирхнув Ігор. – Вже й подивитися не можна.

– Слухай, а тобі додому хіба вже не час? – Ярослав красномовно вказав другові очима на двері. – Поки ще доїдеш… Пізня година, дорога далека, темна. А ти не молодшаєш, зір може підвести.

Даня закусив губу, щоб не розсміятися у голос. Спілкування цих двох – це було окремим камеді-шоу.

ЧИТАЄМО ДАЛІ ТУТ...

ТГ-канал про мої книги на БУКНЕТІ

Запрошую))