Не буду казати, що було легко

Привітик, бусинки!

Я додала новий розділ до "Меланхолійного вальсу" і щиро всіх запрошую. Над цим розділом я посиділа трошки довше, бо, виявляється, прерипетії мені писати важкувато, але вчимося, вчимося :)

Традиційно, цитата: 

 

— Гей, не дивився на мене як на ката! — він підморгнув мені. — Я все роблю для твого блага, Стесі. 

Ну звісно. 

— Давай вже завдання, розумнику, — крикнула Яна, махаючи руками. 

— Оскільки, крім сором'язливої Стесі, у нас ще є неприкаяний Макс, пропоную розвеселити обох. Та ви ще й працюєте в одному видавництві, то точно наче рідні. 

Яна біля мене пирхнула і пробурмотіла щось на кшталт «Оратор», закотивши очі, але я не була певна. Я вся застигла, скам'яніла, перетворилася на стовп, боячись навіть глянути на Макса. Проте відчуття його погляду на мені повернулося втричі сильніше. 

— Стесі, сонце, будь ласка, зроби честь нашому другу та поцілуй його.

 

Цьом.