“ Пробач” – ненавиджу це слово. Все своє життя тільки його і чую, але толку від нього ніякого. Це лише кляте слово, за яким стоїть порожнеча. Ніякого каяття немає."

Продовження все на сайті) Чекаю Вас)

– Знаєш, чому я тобі не сказав? Тому що не хотів, щоб ти зв'язувала своє життя з людиною, яка приречена. Це був нелегкий вибір. Знав, що рано чи пізно ти дізнаєшся. Але я не міг тобі сказати правду. Заради тебе.

Я з силою забрала руку.

– Мене дістало те, що ви все вирішуєте за мене. Я хто, по-вашому? Пусте місце? Божевільна, яка не може адекватно сприймати ситуації? Скажи мені.

– Для мене ти кохана, яку я не міг приректи на страждання, – твердо відповів він.

– Ти у своєму розумі? Ти сам заставляв мене страждати. Чи ти все забув? – роздратовано говорила я. – Не забув. Я пам'ятаю кожну годину, яку ми провели разом. Повір мені, я кожен день картаю себе за це, що наносив тобі біль.

Він глибоко вдихнув та закрив очі. Я бачила його відчай та покаяння, але все занадто пізно. Так його біль крає моє, і без того зранене серце, але нічого неможливо повернути. Потрібно швидко сказати йому, навіщо я прийшла, тому що його слова торкаються тієї струни в серці, яка все ще відчуває щось до нього.

– Діма, – я зітхнула. – Хочу, щоб ти знав: я ніколи не зраджувала тобі та була вірна. Ніколи. Перед тобою - чиста. Надіюсь, ти повіриш мені. Вибач, але я повинна бігти.

– Саша чекає? – перебив він мене.

– Ні. Його тут немає. Прощавай.

Останнє слово стало для мене таким тягарем, що я ледь його вимовила. Закусивши губу, я ще раз поглянула в його очі. – Настю. Подаруй мені танець. Останній, – раптово сказав він.