Конкурсне оповідання...

...яке не потрапило на конкурс)))
Для конкурсу "Знайомство з відьмою" на світ з'явилась невелика містична повість "Посеред ненависті".


Причини непроходження модерації були усвідомлені мною занадто пізно, тож... Маємо що маємо.
Усіх шанувальників містики запрошую до прочитання.
Радітиму вашим відгукам!
Цитата з твору:

Обережно вмостивши рушницю за спину, я поквапилась до паркану. Опинившись біля сараю почула гучний крик.

— Стояти!

Невже помітили? Пірнула за хиткий сарай, пострілу в повітря не було. Одразу по цілі. Куля пробила дерев’яні перетинки. Я здригнулась від гострого болю. По дотичній куля пройшла повз мою руку.

Ринулась до того місця у паркані, де можна було пролізти. Не звертаючи увагу на кров, що лилась із рани, я відсунула дощечку паркану та опинилась серед поля, що оточувало наш відлюдькуватий будинок.

Часу на роздуми не було. Я помчала стрімголов, забувши про біль у руці. Позаду мене пролунали постріли. Однак у вечірніх сутінках потрапити в мене було доволі важко.

Чи підуть вони мене шукати? Оскільки наш із батьком промисел було викрито, вони прийшли мститися. Холодне повітря обпікало легені. 

Мені вдалося добігти до лісу. Смереки сповили мене своїм галуззям. Пройняла радість від знайомого з дитинства місця, де можна було завжди сховатись від усього світу. Та чи вдасться цього разу?

Бігла щодуху. Тонкі гілки час від часу боляче врізались в обличчя. Коли бігти вже не стало сили, я сповільнилась. Кров барабанила у скронях. Біль від поранення в руці повернувся. 

Цікаво скільки вже крові стекло? Знесилена, я опустилась на вогку землю. Тільки тепер почала відчувати холод, що проймав до кісток. Поранена, в одному лиш светрі. Я тут довго не протягну навіть, якщо вони не йтимуть за мною.

Одначе сили полишили мене. Очі поступово заплющувались. Може так буде краще? Померти уві сні. А там, можливо, на мене чекатимуть мама з татом!