Вітаю!  Запрошую всіх до нової історії!

Анотація:

Ось так живеш собі спокійно, навіть не підозрюючи, що десь поруч існує інша реальність. Якби мені про це сказали, нізащо не повірила б. Але ось одного осіннього вечора я зустріла його... Хлопця, який запевняє, що він житель якоїсь Ямші та ще й наслідний принц, якому будь-що треба було повернутися додому. А я – єдина, хто може допомогти.

Уривочок:

Я неспішно йшла вздовж осіннього парку, раз у раз кидаючи ногами опале листя, піднімаючи його в повітря, спостерігала як листя кружляє і знову падає на землю. Почав накрапувати дрібний дощик, я важко зітхнула і, накинувши капюшон куртки, прискорилась. До будинку залишилося зовсім небагато, саме за цим парком починався житловий квартал.

- Дівчина, – мене гукнув якийсь юнак. Я обернулася та побачила перед собою високого хлопця з білявим волоссям довжиною до плечей, одягненого лише у чорні вузькі штани та легку білу футболку.

«І як йому не холодно», – промайнуло в голові.

- Дівчино, – знову заговорив він, вдаючи, що не помічає мого здивованого погляду, – благаю, допоможіть мені! – Він схопив мене за руку.

Я здивувалася від такого нахабства і вирвавши руку, сердито кинула:

- Вибачте, я нічим не можу допомогти…

- Можете, – знову наполегливо промовив він.

- Якщо ви зараз же не припините до мене чіплятися, я закричу, – пригрозила я і, розвернувшись, прискорила крок.

- Дівчино, – знову промовив він. – Благаю, скажіть, де я!

«Кошмар! Він ще й п'яний!

- У парку, – обернувшись назад, кинула я і побігла по доріжці. Не знаю яким чином, але вже за мить я натрапила на того самого хлопця, врізавшись йому в груди.

- Чорт! – Вилаялася я. – Як ти тут?

Я була настільки шокована, що кричати просто не було сил, та й навряд чи хтось мене почув би. У парку не було жодної душі. Дощового осіннього вечора нікому гуляти не хотілося.

- Дівчино, – м'яко сказав він, – допоможіть, скажіть, де я опинився?

- На планеті Земля! – випалила я. А хлопець свиснув і схопився за голову. – Який жах!

- Гей, ти чого? – Тепер уже я напружилася. Адже я просто жартома так сказала. Чому він так відреагував?

- Нічого.  Отже халепо! Ну, братику, тримайся, як тільки повернуся, я тобі… – далі хлопець заговорив незрозумілою мені мовою, але за його інтонаціями було явно зрозуміло, що його братові нічого доброго не світить.

- З тобою точно все гаразд? – Навіщо я це питаю, адже явно видно, що він у біді.

- Так, тобто ні. Я не тутешній, розумієш? – з надією зазирнув він мені прямо в очі, знову хапаючи за руку, немов побоюючись, що я втечу чи зникну.

- Я можу щось зробити? – У мене чомусь виникло непереборне бажання йому допомогти.

- Можеш. Розкажи мені, де я опинився та як тут вижити? Тут холодно…