Лсти кохання зі Знижкою!

Вітаю, мої любі Натхненники!!!

ЗНИЖКА 20%

«ЛИСТ НА РІЗДВО»



(книга без вікового обмеження)

Це найніжніша історія кохання, сповнена тепла, затишку та добра. Кохання, віра, мрії, сім’я та дива, які ми робимо своїми руками.

Трішки про книгу.
Кеті та Майк познайомились через листи. Вони пізнавали одне одного цілий рік листуючись, і врешті-решт Майк вирішив зробити сюрприз і приїхати до тієї яка полонила його серце своєю добротою. Але у долі є свої плани і в ці плани входить: аварія, амнезія і ДИВО! Шукаючи допомоги, він потрапляє у будинок Кеті, але він не пам’ятає до кого їхав, а вона продовжує чекати на Майка. В жодному листі ніколи не було фото, тож лише серце може підказати правду. Історія яка своєю неординарністю захопить вас – це я гарантую!!!
А ще – нам потрібне добро, мрії та віра. Це все є у цій книзі. Хоча це історія стосується Різдва, але дива трапляються будь-коли, якщо в це вірити.

Миру нам та ПЕРЕМОГИ!!!
Я бажаю вам, мої любі читачі усіх гараздів і щоб ваші серця, знали лише щастя.

Уривок:

"Зупинивши авто на доріжці, я мав розвернутись і поїхати за документами та листом. Вдаривши долонями по кермі, я розсерджено вилаявся, і по-обзивавши себе, знову завів мотор. Розвертаючись, я очманів від того, як моє авто почало заносити у різні боки. Під снігом виявилася ожеледиця. Тримаючись за кермо, я намагався зупинити неслухняну автівку, але всі мої зусилля були марними. Я розумів, що зіткнення з деревами, які були у мене на шляху, мені не уникнути, але я намагався з усіх сил щось зробити, але… Удар… Темно…

Голова розколювалась на частини, нога застрягла… але я відчував біль і навіть міг рухати пальцями – не зламана. Торкнувшись голови, я закліпав, намагаючись сфокусувати зір, але все було не чітким… На пальцях кров… голова розбита… напевно… Так, так кров йде з чола… Я не розумію де я? Що це за місце? Куди я їхав? А головне питання – хто я? Я часто задихав, моїм тілом пройшов страх і паніка. Хто я такий? Як мене звати? Голова боліла від рани і від того, що я не знав відповідей на свої запитання. Я не міг відповісти на те, - хто я? Смикнувши ногою, я не зміг вибратись. Відкинувшись на спинку крісла, я заплющив очі. Все довкола крутилося… навіть із заплющеними очима. Я панікував. Розплющивши очі, я намагався зосередитись на тому, що відбувається і що я тут роблю. Знову паніка. Все через те, що я не можу згадати елементарні речі. А головне - я не знав хто я такий? Господи… як мене звати? Як же мене звати? Я не міг згадати. Не міг. Задихаючись від того, що паніка захопила мене зсередини і авто стискало мою ногу, я почав смикати нею, щоб звільнитись і вийти з цього задушливого салону. Мені треба було вийти. Я не міг дихати.

Треба зібратись. Паніка поганий радник. Заспокоїтись і робити все по черзі. Спочатку вийняти ногу. Потім вийти з автівки і починати розбиратись, хто я і що тут роблю? План є, тепер до дій. Обережно допомагаючи собі руками, я вивільняв затиснуту ногу. Зрушивши її з місця, я трохи заспокоївся - це надало мені сил. Ще кілька разів смикнувши її, я нарешті був вільним. Узявшись за ручку дверей, я швидко відчинив їх та вийшов з автівки. Холод… нереальний холод. Але це допомагало від запаморочення. Мене нудило, вочевидь у мене струс мозку,… але що ж з пам’яттю? Я нічого не пам’ятаю. Куди мені йти? Що робити? Моє авто «поцілувалося» з деревом… з нього йде пар і краще мені піти… Але куди? Я в якісь глушині. Що робити? Мені треба йти… так, так йти. Просто йти, бо можна задубіти і померти прямісінько тут. Такий поворот подій не входив в мої плани. Вмирати – відставити. Я дивився перед собою, саме туди я і рушив. Ліс… це не найкраще місце для того, хто не пам’ятає навіть своє ім’я, але ноги самі рушили.

Не знаю скільки я йшов, але я зупинявся на деякий час. Нога боліла, голова розколювалась і я нереально змерз. Ліс… сніг… от-от і почне сутеніти. Я влип. А хто я – я так і не знав. Але це не змінює того факту, що я застряг в лісі і мене можуть зжерти ведмеді,… або вовки. Добре, що я хоч флору та фауну не забув, а от хто я – це вже другорядне. Про що я думаю? Мені слід думати, як вибратись звідси… як дійти хоч до якогось будинку.

Я сперся об дерево, голова йшла обертом. Мені кортіло спати і пити. Слід йти далі. Вже темніє. І це не добре. Я знову рушив і в моє серце пробралась радість – я побачив будинок, в якому горіло світло. Я посміхався, як ідіот. Гадаю, кожен на моєму місці б так посміхався. Тепер я хоч не замерзну в лісі і мене не зжеруть тварини. З новими силами… з останніми силами я дійшов до будинку, і видихнувши, постукав. Чуючи жіночий голос та здається дитячий, я прислухався до кроків. Хоч би мені відкрили. Хоч би відкрили.

— Хто там? — Милий голос за дверима вселив в мене надію.

«Хто там?»… Тря*ця – я не знаю… Я не знаю, як назватись.

— Вибачте… я потрапив в аварію… і… — Я не договорив, як переді мною відчинились двері і на порозі з’явилось наймиліше створіння на землі. Білі локони, блакитні очі… і милий голос. — Заходьте… — Вона допомогла мені увійти і завела до вітальні, за нами йшла дівчинка… схожа на неї, але занадто доросла щоб бути її дочкою. — Що у вас болить?

— Нога… і голова. — Я скривився, торкаючись голови.

— Лізі, мила принеси мені аптечку з кухні, там… — Дівчина зам’ялась, пояснюючи, де саме лежить аптечка. — Друга полиця біля вікна.

— Ага. — Дівчинка наполохана і це було видно, але все-таки зробила те, що казав милий янгол. — Як вас звати?

— Я… сам себе це запитую… — Важко видихнувши, я запитав: — А можна води?

— Так, звичайно. — Дівчина встала з дивану навпроти, дивлячись на мене, вона сказала: — Вам треба до лікарні".

Моя сторінка на Букнет *****Моя група фейсбук ***** Моя сторінка на фейсбук ***** Мій інстаграм

А ЩЕ СЬОГОДНІ ДІЮТЬ ЗНИЖКИ У МОЇХ КОЛЕГ
 

Ема Ноель – книга Ти мій краш

Кристина Асецька, Аделіна Янг – книга Викрадач

Юліанна Бойлук – книга Незнайомка для принца

Мар'яна Доля, Холод Влада – книга Троє в будинку, не рахуючи дитини

Леся Найденко – книга Ластівка