Руде лихо Ендерола – знайомтесь!

Вже дванадцятий сувій історії Тергораса розгорнувся перед нами. Сьогодні поговоримо про "руде лихо Ендерола" – "дружину" його Імператорської Величності Еронімуса Крижаного. Як то кажуть, можна дівчину забрати з печери, але не можна забрати печеру з дівчини. От це якраз той випадок. Тож поспівчуваємо древньому палацу правителів Тергораса, який буквально розсипається від активної діяльності молодої жриці.

Приєднуйтеся до читання, буде гаряче (бо Матеа через день щось підпалює).

Трилогія в жанрі фентезі: Сувої Тергораса.

Книга 1 – "Таємниця крижаного дракона".

Смачний уривок:

Звали її Матеа і була вона, волею імператора, верховною жрицею ордену підземного полум'я Багряної гори, що на півночі Крижаних рівнин. І хоча жоден житель Тергораса ніколи не чув про Багряну гору, як і про те, щоб там вершив свою волю бодай якийсь орден, та сумніватися у титулі "дружини" імператора ніхто не смів. Їм і цілком у п’яному стані не могло привидітися, як молодий імператор на питання сестри "Що це за дівча?" на ходу вигадує титул тому самому дівчаті. Причому такий, який би переконав підданих у її магічній могутності, мовляв – рівня самому імператору! Хоча останнє – було цілковитою нісенітницею в очах будь-якого досвідченого кришталевого дракона. Проте вони мовчали, зберігаючи споконвічний нейтралітет і терпимість до "дитячих пустощів" монархів.

Її звали Матеа і була вона людиною – жінкою, що лиш двадцять п'ять років топче "негідну землю".

Звали її Матеа і була вона… наразі найбільш з*******м створінням у всьому Тергорасі. Адже віра в те, що саме сьогоднішній ритуал подарує їй омріяну свободу, діставала небес. Її руки тремтіли від хвилювання, а серце завмирало в очікуванні. Нарешті вариво у здоровецькому казані змінило колір й почало плюватися лазурним паром. Багаття, що підігрівало металеву місткість, тріщало. Полум'я хрумало деревину, кістки та магічні камені. Таким чином у підземеллі Ендерола було вогко, тепло, світло… й страшенно смерділо.

Матеа підтанцьовувала навколо рукотворного вівтаря й бурмотіла собі під ніс. А тоді різко підняла ліву руку й ніби потягнулася пальцями до кам'яного склепіння. На її правій долоні затріпотів маленький вогник. Вона вже збиралася жбурнути його у ледь помітний малюнок на зап'ястку лівої руки, як її увагу привернув голос.

– Не треба! – миролюбно прокричав імператор з іншого кінця підземелля. – Не клич мене. Я вже тут.

– Згадай ящірку, одразу приповзе, – прошепотіла Матеа, опускаючи руки. – Як ти вчасно! Я вкраду хвилин десять твого королівського часу й зможемо розпрощатися НА ВІКИ ВІЧНІ.

– А боги повернуться на "негідну землю"… – прошепотів з сарказмом, а в голос промовив. – Я весь твій аж до кінчика хвоста.

– Що дуже доречно. Перетворюйся! І швидко в казан.