Доброго ранку)))
У нас за вікном сьогодні похмуро, сіро й мокро. Але хіба це заважає нам отримати насолоду від вранішньої кави, чи філіжаночки чаю з лимоном? А якщо ще й печива додати...м....
А до смаколика зранку додаю ще й смаколик для душі - кусь сьогоднішнього продовження "Пампушки для боса".

Читаємо і насолоджуємося.

Люблю вас)))

- Ну ж бо, кицюню, невже я чимось гірший за братика? Йди-но сюди, - раптом схопив за руку, намагаючись притягти до себе. Хватка виявилася на диво міцною – ледь втрималася, аби не впасти. Було помітно, що чоловік вже дратується, але зробити нічого не міг. Не витримавши, Катя потягла його на себе. Не очікуючи такого, Єгор схопився на ноги й врізався й пружні дівочі груди – так, вона теж могла бути сильною, коли хотіла.

- Слухайте, я розумію, що вам таки конче потрібно втерти носа братові й показати, що ви найальфовіший альфа з усіх можливих, але не у ваших інтересах знайомитися зі мною ближче.

- Це… це ще чому? – не зрозумів чоловік. Захотів перехопити ініціативу, а заразом і забрати руку з її міцних обіймів, але де там! Назвався сильною статтю – терпи й не скигли! Вголос…

- Бо я вам лише на колінки сяду – а ви вже зламаєтеся. Перевіримо? – з погрозою в голосі запитала Катя. Ну не любила вона такого показного флірту. Чи, гадав, не зрозуміє, що він захотів лише образити Олега Юрійовича? Ще б пак – такий плювок у душу – переспати з помічницею, поки начальник вийшов «буквально на хвильку». Фу, як банально. Ну правда ж він не очікував, що поведеться на оце все? Це ж якою треба бути закомплексованою дурепою, що б під першого ж красеня лягти. Тобто повірити у все це… Знову проблеми з делікатністю…Ех, важко бути дівчинкою – ніжною, м’якою й сором’язливою. Ось у неї ніколи не виходило!