Вишневий відблиск місяця — продовження

— Ти знаєш, кицюню... — вона звернулася до мене своєю хитрою посмішкою. — Щось ми з тобою підозріло часто почали зустрічатися останнім часом, не здається?

— Я помітила... — на душі стало трохи неспокійно, але я намагалася щосили зберігати холоднокровність і дотримуватися легкого нерозуміння ситуації. — То нащо Ви за мною стежите?

— Ха!.. — чи сердито, чи навіть радісно посміхнулася директорка, — А тобі не здається дивним, що із тисячі трьохсот студентів я вибрала саме тебе?

— Ні, мені це лестить. — сказала я, зовсім не подумавши, але сказала правду, бо мене до одурення втішала директорська увага. 

До речі, як вам переодягнутий "Вишневий відблиск місяця" в обклаадинці від незрівнянної Юлії Богути?