Я, мабуть, дуже захопилася нашою книгою, але вона виходить справді чарівною і чуттєвою.  А якщо чесно, то вона виходить такою, як я відчувала її з самого початку - щирою та чесною. Зокрема про людські недосконалості, травми та життєві ситуації, які не дозволяють жити далі і дивитися в завтрішній день з надією, на щось добре. Насправді, це дуже по людському, звинувачувати себе в усьому, але шукати винних у своїх проблемах. І немає в цьому катастрофи, якщо людина сама не робить її з нічого, якщо не руйнує своє майбутнє, не дозволяючи собі бути щасливим.

Уривок:

 Знаєш, я маю зразок  лише одного щасливого шлюбу, це шлюб моїх батьків. Вони завжди розуміли один одного, і ніхто з них не дозволяв собі зневажати чи чхати на інтереси іншого. І я щиро вважаю, що якщо не вдалося створити таку сім'ю, то і нема чого смішити людей.

Уривок 2

 

—  А може це урок від долі, щоб стати сильнішими, щоб засвоїти щось важливе? —  запитала вже без ворожнечі, все ще рюмсаючи.

—  Я не вірю в усю цю маячню. Єдина доля, це та яку люди самі будують, поступово крок за кроком, день за днем.

Уривок 3

—  Я дам тобі наостанок ще одну пораду. Не варто очікувати від людей чогось, тоді й не будеш розчаровуватися на кожному кроці.

Дверцята з характерним звуком розблокувалися, але я, мабуть, з божевільним поглядом все ще дивилася на такого гарного зовні, і такого пустого з середини Ярослава.

—  А знаєш, цей урок я добре засвою, обіцяю. Ні, не так, в цьому я присягаюся тобі! 

Я швидко вийшла, щоб він більше ніколи не бачив моїх сліз, але зачиняючи дверцята я вклала в них свою біль і ненависть, і стукіт виявився за голосним. Але ж машина не була винна в, тому що по Землі ходять бездушні та безсердечні люди.

"Лілею" читай тут!