Любі читачі!

Сьогодні, 6 вересня, на мій роман “Кохай у тиші” діє знижка 10%

- Я приїхав з адвокатом. Він вирішить усі питання, і тебе відпустять. Але є умова.

Мовчки чекаю, що він вимагатиме натомість. Навряд чи це буде щось гірше, ніж моя доля тут…

- Ти вийдеш за мене заміж і більше не бігатимеш від мене.

- Але…

- Згодна чи ні? У нас мало часу. Адвокат чекає на відмашку.

Не розумію його мотивів. Може це хитрий спосіб відібрати у мене дочку?

- Стривай. Шлюб буде фіктивний?7e9wMoTi

- Чому фіктивний? Звичайний шлюб. Тобі доведеться зі мною спати, – каже різко.

- Але навіщо це тобі?

- Бо я так хочу. Така відповідь влаштовує?

Виходу немає…

- Вирішила перекваліфікуватися на няню? – несу ахінею, поки збираюся з думками, щоб сформулювати та поставити питання, що цікавить мене.

- Це моя дочка, – коротка фраза виливається на мене відром крижаної води. – Її звуть Аліса.

У Олі є дитина? Вона заміжня? Шарю очима по її руках. Кільця не знаходжу!

- Ось як? Прикольно, – не вмію розмовляти про дітей, не знаю, що заведено питати та говорити. – Скільки їй років?

- Три.

Чомусь віднімаю трійку, це зовсім нескладно. Три роки… Оля втекла рівно чотири роки тому. Її дочці – три. Обкочую в розумі цю інформацію. Нічого особливого, просто цифра. Але звідки раптом береться невиразне занепокоєння?

Знову переводжу погляд на дитину. Кого вона мені нагадує?

Їй три роки... Ще й кучері... Але хіба це можливо? Під ложечкою неприємно ниє. Здається, я перестарався на турніку. Чи це відгукується орган, у наявності якого в себе я давно сумніваюся?

- Вона… моя? – виштовхую з себе безглузде припущення разом із повітрям раніше, ніж ця думка формується в голові. Слова чіпляються за горло і не хочуть вилітати.

Перша книга циклу - “Дозволь тебе повернути”. Aj_w_Tf4 Романи читаються окремо.