Я починала публікувати «Лісову пісню» весною, бо події в ній відбуваються саме в цю пору. І це була моя помилка, тому що події мого життя цієї весни склалися так, що я змушена була заморозити твір.

Але я вірю в те, що все на краще! Врешті решт, в мене з’явилася змога продовжувати писати, і ось книгу завершено!

На дворі вже осінь. Але хіба не в цю прохолодну пору року найбільш хочеться зігріти свою душу книгою про весну, тепло та кохання?!

Тож запрошую вас до читання! Впевнена, книга не залишить вас байдужими!

Нижче уривок із книги:

- Ти хто така? – запитує незнайомець, вивчаючи мене поглядом. – І з чого ти взяла, що дереву боляче? Воно ж не живе, - нервово всміхається.

- Воно таке саме живе, як і ти! – обурююся.

- Та не нервуй. Мені потрібна була всього одна гілячка.

- Навіщо?

- Хотів інструмент змайструвати. Сопілку, - знизує плечима.

- Хіба ж сопілку роблять з гілок? – дивуюся.

- А з чого ж її роблять?

- Може, з очерету? Хіба сопілка не має бути всередині пуста?

- Ти права. Я якось не подумав, - чухає потилицю. – Треба було подивитись в інтернеті.

- Де? – перепитую.

- В інтернеті. Але тут зв’язок погано ловить.

- Що за зв’язок? З ким?

  Незнайомець сміється.

- Ти що, не в курсі, що таке інтернет?!

- А ти не в курсі, що сопілку не майструють з гілки? Якби я вчасно не поспіла, ти б даремно нашкодив дереву! – схрещую руки на грудях.

- Не розумію, чого це так тебе хвилює, - всміхається.

- Мене хвилюють чужинці, які шкодять лісу!

- Окей, отже розібралися. Я тут чужинець. Тоді ти хто? Ти так і не відповіла.

- Я тут живу, - гордо здіймаю підборіддя.

https://booknet.com/uk/book/lsova-psnya-b390172