Граційні Богині вже на Букнет!

Слава Україні:)

Навіть не віриться, що вже осінь. Хочеться миру та щоб наші дітки могли навчатися, гуляти спокійно та просто повернутися до тиші. 

Перш за все хочу сказати, що сьогодні буде оновлення Ексклюзивної відпустки, та Безодні.

 А мій сьогоднішній блог для Богинь!!!

Вчора розпочалася публікація першої трійки книг марафону Богиня_у_квадраті .

Я трішки забігалася і не встигла написати блог(((. 

Отож поїхали знайомитися: 

(кликабельно)

Шматочок:

Дівчина ніколи в житті не соромилася своїх пишних форм, та й зайвих проблем вони їй не приносили – почувалася добре, гардероб обирала до смаку, а не той, який налізе, та й взагалі завжди вважала, що «має бути за що потриматися». Але, як з’ясувалося, подобатися вона мала не лише собі, а ще й начальниці.

- У нас тут не кондитерська - доведеться попрацювати й побігати, - вкотре згадала незлим тихим словом Ангеліну. Це була одна з перших фраз, яку сказала жінка, побачивши стажистку. Диплом з відзнакою і відмінні характеристики з минулого місця роботи, схоже, нічого не значили.

Через чверть години, коли вже встигла знайти та марно посмикати двері кількох потрібних кабінетів, зрозуміла, що терміново потрібно до вбиральні. Водний баланс – то святе, але й наслідки відповідні. Катя швидко озирнулася й квапливим кроком пішла в потрібному напрямку. Повз неї, наче й не помічаючи, бігали модельки на величезних підборах. Певно, десь проходила чергова фотосесія прикрас – аж надто намарафечені були красуні. Стукіт «шпильок» дратував, то ж дівчина прискорила крок, а коли побачила заповітні двері – штовхнула їх щосили.

- Твою ж дивізію! – гуркнуло й вилаялося щось за дверима тоненьким голосочком.

(кликабельно)

Спойлер:

— Перепрошую! Ви до кого? — запитала Віолетта, здивована тим, що відвідувач йшов впевнено, напролом, навіть не звернувши на неї уваги.

Та, схоже, він і не чув її. Йде далі, ніби не до нього звертаються.

— Зачекайте, будь ласка! — рвонула за незнайомцем, намагаючись стати перед ним, аби завадити зайти до кабінету керівника.

Той зупинився і глянув зверху вниз на Віолетту так, наче оце щойно її й помітив. Насупився, вдивляється.

— Ви хто? — спитав коротко, але якось так, ніби вона до нього прийшла, а не навпаки.

— Мене звуть Віолетта. Я тут працюю. Якщо ви до Ярослава Віталійовича, його ще нема. Зачекаєте? Можу запропонувати вам чай чи каву, — привітно посміхнулась.

І враз насуплені брови чоловіка поповзли вгору, а губи він зціпив, ніби стримуючи посмішку.

— Працюєте? — уточнив.

— Так, — кивнула.

— І як давно? — запитав, обійшовши її, зміряючи поглядом.

Не подобалось Віолетті таке споглядання. Ніби під мікроскопом опинилась! Та все ж відповіла:

— Майже два тижні.

— Два тижні… — протягнув задумливо.

І зупинившись знову напроти Віолетти, схилив голову набік, ніби оцінюючи.

Та що собі дозволяє цей нахаба?!

— То ви чекатимете чи підете погуляти? — спитала трохи жорстко, подавши підборіддя вперед. — А я Ростиславу Віталійовичу передам, що до нього приходив… — глянула, примруживши очі, натякаючи на те, що варто б озвучити ім’я.

— Лев Вікторович, — представився.

Що? Хто? Лев… Стоп! Той самий?! Віолета відчула, як очі розширюються від усвідомлення, хто перед нею.

— Яворський, — додав, розпливаючись в посмішці. — Тепер мені можна в свій кабінет? — і, не чекаючи дозволу, пішов.

А вона стояла, ніби закам’яніла, дивлячись йому в спину.

— Так, — обернувся, вже відкривши двері, — ви, здається, про каву згадували? Пропозиція ще в силі?

І звісно моя весела пампушка з маленьким відсотком магії:

(кликабельно)

Шматочок:

— Ось! — недбало кинувши листочок шефу на стіл, буркнула я.

— Васю, ну що знову?

ЩО? Він ще питає?!

— Ви мені вибачте, Артеме Володимировичу, але я вже задовбалась тоналки купувати, — примружилася, подушечками пальців помацала припухле око.

Вже вдруге за місяць в офіс увірвалася чергова любоф-ф-ф боса і настукала мені по голові. В прямому сенсі. Я тільки й встигла ойкнути.

Тільки до чого тут я? Мені дали чіткий наказ, і я, як справжній сторож, захищала свій замок.

— Васю, — бос, тяжко зітхнувши, підняв на мене очі Шрека, — якщо я тебе звільню, хто буде у моїй приймальній порядок наводити? Та краще за тебе немає — певен. Та й звик за два роки до твоїх тістечок. — Залізний аргумент. Бос недовго думав. Одразу потрапив у слабке місце відьмочки.

— Звільніть мене! — відвела погляд на акваріум, за яким сама доглядала. І як вони тепер будуть тут без мене? Ех…

— Васю, давай так, — повільно підвівся та обійшов стіл. З тяжким зітханням уперся п'ятою точкою у стільницю, типу вона його покусала. Таким чином навис наді мною величезною гирею. — Давай я посилю охорону на вході, а ти...

— Ні, ні, ні, — як ошпарена підскочила на ноги. Мій бос хоч і жеребець, але перед його харизмою встояти неможливо. — Цей, — кивнула на двері, — охорончик, пробач… — прокашлялася і продовжила, — те й робить, що жере на прохідній, а я з… я з… — Господи, та що таке? Не могла знайти точну назву гієнам. — Дамочки ваші просто шалені якісь.

Скажу по секрету, будемо рятувати боса від хижачок:)

Скоро з'явиться ще трішки цікавинок, тож слідкуйте за блогами, або ж просто шукайте по тегу Богиня_у_квадраті))

Знижка від Уляни Пас

(кликабельно)

Всім миру!

ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

Ваша Каміла