Перемоги України над Росією

  Вiтаю всіх зі святом !!!  Сьогодні   я хочу розповісти про перемоги України над Росiею . Вони були , i було їх багато. 
 В цьому дописi, я зосередився на мало, або ж взагалі фактично не відомих сторінках, нашої споконвічної боротьби.
  Взагалі цей допис , треба було викласти в день незалежності . Але орки, ракетним салютом поздоровили Харків з днем незалежностi. Тому викладаю сьогодні. 
 

Вижгород 1173 рiк

 Почну  з глибин історії. Часи Київської Русі. Москва нещодавно створена. Феодальна роздробленість, вже остаточно окреслила сторони майбутнього конфлікту. 

 Князівства які були блищи до заходу, мали більш демократичний устрій. Влада князя сильно обмежувалася як боярами, так i народним вічем. В князівствах, якi були блищи до сходу, місцеві володарі брали на озброєння східні методи управління. Терор, залякування власного населення, знищення будь-якої опозиції, приближення певних людей до княжої персони, максимальне "обожествення" фігури володаря.

 1169 рiк. Син Юрія Долгорукого, засновника Москви, Андрій Боголюбський напав на Київ. Як пишуть історики, кияни чекали що новий князь,  як його попередники, сяде на Київський престол. Але Андрій Боголюбський вибрав iнший шлях. Зруйнувавши "Матір городiв Руських", вiн повернувся до себе в Москву. 

  Руйнування були настільки масштабними, що коли 1240 році Київ впав, монголо-татарам, після  Боголюбського, фактично не було що руйнувати. Але саме на них імперська, а слідом радянська пропаганди, повісили знищення Києва.

 Восени 1173 року, бачачи що Київ більш менш оклигує від його руйнування, Андрій Боголюбський знову збирає військо для "остаточного вирішення питання" . Але на цей раз об'єднані війська Київського, Галицького i Чернігівських князівств перестріли його на підходи, i розбили Московську орду. 

 Цікавий факт - через пів року після поразки, Андрія Боголюбського зарізали власні бояри. 

Орша 1514 рік
 Новий час. Українські землі в складі Великого Литовського князівства. Литовці звільнили їх, відкинувши татар далеко в Дике поле.  Йшли вони з гаслом "Нового не насаджуємо. Старого не руйнуємо". 

 Московія, вже в той час офіційно держава, з початку 1500-х років починає пред'являти власні претензії на "исконно русские земли".  Чого татарам навiть i близько не робили. 

 В 1500 році  Московії вдалося загарбати Чернігово-сіверські землі. Але москалям цього було мало. Вони хотіли захопити всю Україну, Білорусію, i забезпечити собі вихід до Балтійського моря. До того ж час  випав вдалий. 

  1512 році, Сигізмунд I Старий не поділив території в Прибалтиці з тодішніми німцями.  Також посварився через ціни на товар з "Ганзою" - торгове об'єднання, яке на той момент фактично керувало торгівлею в Європі. Як результат - економічна блокада. На додачу ще й Данцям примудрився перейти дорогу. 

 Країна на порозі війни в Прибалтиці, куди й вивели основні війська. Військ на території, яку хочуть захопити фактично нема.  Блокадою Ганзи далеко  не всі задоволені. Країна послаблена, є незадоволення владою. До того ж московської орди в декілька раз більше. Улюблений розклад, для цих шакалів. 

 Влітку 1514 року Московська орда рушила на Україну. Але бліцкриг, як це зараз називають, в москалів зірвався з самого початку. Смоленськ був першим великим містом на їх шляху. I він зумів затримати просування ворога на цілий  місяць. Давши цим час, необхідний для збирання сил. 

 Командування силами було доручено князю Констянтину Острозькому. Це пізніше він прославиться як меценат, відомий стане завдяки "Острозькій Біблії". Славу ж йому приніс саме розгром москалів. 

 Острозький діяв в по стандартах  війни свого часу. Основну артилерію розмістив в засідці, легка кіннота імітувала напад, відійшовши заманила ворога в пастку. Важка "крилата" кіннота, зайшовши з тилу,  довершила справу. 

 Наслідок бою був наступний - 30 тисяч вбитих москалів, головнокомандувач московської орди, разом з 37 боярами потрапили в полон. Загальна кількість полонених оцiнується в півтори тисячі.   

 Кулино 1610 рiк
 Вище згадана перемога при Орші не заспокоїла москалів. Вони продовжували намагатися захопити українські землі. Що вилилося в нові війни. В данній битві козаків було мало, але поразка москалів була нещивною. 

  1610 році Московія, зуміла укласти союз зі Швецією, і зібравши війська знову рушили на Україну. Московсько-швецьський союз, зумів  таємно зібрати основні сили в кулак. В той час  як литовсько-польська армія була розтягнута на просторах вiд Балтійського моря, до татарських степів. 

 Через Смоленщину  48 тисячна московсько - шведська армія, хотіла вторгнутися на територію України i Білорусії. Проти них, на ключовому рубежі вдалося зібрати тільки 12 400 чоловік. 

 Козаки тут були розвідники. Ними було встановлено місце переправи противника - річка Кулино. Також вони встановили, що таке військо переправлятиметься довго. Станiслав Жолкевський , командувач військ на той момент вже Речi Посполитої, вирішив вдарити поки війська ще на переправі,  і не зможуть розвернутися в бойовий стрій. Але все пішло не за планом. 

 Через погані дороги, військо сильно розтягнулося. Знадобилася година, аби зібрати своїх людей в кулак. I цей процес не міг бути не помічений ворогом. Як загадував учасник тих подій гусар Самуїл Мацкевич" за звичай гусарам потрібно було 8 - 10 атак аби пробити ворожi позиції. Москалі не витримали першої ж". Московське військо, просто порозбiгалося при першій же атаці. Шведи чинили опір довше, але через три години і їх здолали. 

 А далі трапилася подія, через яку 1610 рік вважається найганебнішим в історії Росії. В Москві стався переворот. Бояри звалили царя Василя Шуйського, відчинили ворота перед військами Жолкевського i видали свого колишнього володаря. 

 Розкоронований  своїми ж боярами цар, був вiдправлений до Варшави. Де, буквально, на колінах повзав визнаючи владу польського короля. 
 

Смоленськ 1634 рiк

 Московія оклигала від приниження 1610 року, i з новим царем Михайлом Федоровичем Романовим, першим з династії, захотіла взяти реванш. I знову Смоленськ взяв на себе основний удар, сковуючи сили москалів. 

 Поки росіяни тримали в блокадi Смоленськ, зібралося військо козаків. Гетьман Тимофій Орендаренко підійшов до Смоленська , i оточiв московські війська під містом. 

 Опинившись між двох вогнів, московити здалися. Більшість повернулося. Але російський цар, дуже вже розсердився за провал компанії, i наказав переможеному командувачу військами Михайлу Шейну відрубати голову. 
   

Конотом 1659 рiк

 Найвідоміша перемога України над Росією. Після смерти Богдана Хмельницького Росіяни вже відкриту почали брати під контроль Україну.  Органи влади, поступово, але впевнено замінювалися російськими. Розпалювалася ворожнеча між козаками. Активно підривалася довіра до центральної влади. 

 В 1658 році росіяни спробували вчинити переворот, з ціллю скинути гетьмана Виговського, і посадити на його місце маріонетку. Такого собі Івана Безпалого. Спроба провалилася. Невідбувшийся гетьман втік. 

 Тоді ще Ростова не було, тож втік прямо в Москву. Де попросив російського царя про допомогу. Яку було люб'язно надано. Поки росiяни збирали війська, Іван Безпалий повернувся до України , аби зібрати своїх союзників. Чим фактично видав наміри Кремля. 

 Коли росіяни в 1659 році пішли ордою, гетьман був готовий. Зібрав свої війська, заключив договір з кримським ханом, найняв Сербів, Валахів i зустрів ворога. Росіяни, самовпевнено послали в бій лише кінноту. Яку заманили у пастку, i розбили. Полонених татари вирізали, як писали "як свиней". Ну туди їм i дорога. 

 Бій під Лисянкою 1711 рiк

 Поразка шведських та козацьких військ під Полтавою, каральна експедиція московських військ в Україну та знищення Запорозької Січі, що відбулися у 1709 р., радикально змінили розклад сил на території України. Після військової поразки гетьман Іван Мазепа з козацькою старшиною був змушений емігрувати до Бендер, на територію Османської імперії, де й помирає у вересні 1709 р.

 Через півроку після смерті Мазепи, 5 квітня 1710 р. у Бендерах старшина обирає новим гетьманом у вигнанні Пилипа Орлика. Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.

Карл XII навіть після поразки під Полтавою, не мав намір залишати боротьбу у Східній Європі, та задумав нову операцію, що мала намір закріплення України за Пилипом Орликом, та Польщі за Станіславом Лещинським. Правобережна Україна, а почасти й Лівобережжя та Слобожанщина, мали стати тереном акції, що, в разі успіху, повинна була б бути поширена й на Польщу.

 Османська влада, стурбована наближенням Росії до її кордонів також цілком підтримувала проведення цієї операції. За підтримки Карла XII Пилип Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Османською імперією, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Росії.

 Турецьке військо на чолі з великим візиром Нуман-пашею виступило у похід. Проте війська просувались дуже повільно, й дійшли Дунаю тільки в середині червня 1711.

 До створеного союзу увійшли запорожці, шведи та татари. Напередодні походу між еміграційним урядом Пилипа Орлика та Кримським ханатом було підписано Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз. Значною дипломатичною заслугою Орлика було те, що йому вдалося зобов'язати татар при вступі на українську територію не брати ясиру — полонених, не грабувати церков і, не робити насильства.

 Наприкінці лютого або на початку березня союзна армія продовжила рух. Вона взяла напрямок на єдиний ще поважний московський форпост на Правобережній Україні — Білу Церкву. Але армія рухалася не прямою дорогою, а спочатку на схід, до Звенигородки, а звідти — на північний захід, на р. Рось Ціль була, очевидно, взяти цілу Правобережну Україну в свої руки аж по самий Дніпро: для того захоплення Білої Церкви було конечним.

 Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Степана Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою, самого осавула було взято в полон. Гетьмана підтримав повсталий український народ.

Перемога під Лисянкою мала значний резонанс. Українські міста здалися без бою. Наступника Мазепи у його прагненні поширити свою владу на Правобережжя підтримав народ численними повстаннями проти окупантів. 

 Сiлiстра 1854 рiк
 Взагалі по даній темі "Перемоги України над Росією" написано багато матеріалу. Але чомусь дослідники  обходять стороною дев'ятнадцяте століття. Хоча в цей період,  буда перемога, i  вони пов'язана з найграндіознішою війною того часу - Кримською війною. Почну з невеликого вступу.    

 Після ліквідації Задунайської січи, переселення українців у володіння Туреччини не припинилося. Сприяла тому політика царського уряду. Не бажання  відміняти кріпосне право, i постійний обман. 

 1805, 1812, 1815 рiк росіяни діяли за стандартною схемою - коли були необхідні люди, для вiйни з Францією, обіцяли за вступ до війська відміну кріпацтва. Про що після війни відразу забували. Таким чином на території України було багато досвідчених людей, яким не подобалося таке положення. Чим користувалися турки. 

 Турецькі агенти пропонували вчорашнім фронтовикам, які нині знову стали кріпаками, переселитися за Дунай. Складність роботи, полягала в відсутності єдиного центра українства. 

 В часи Задунайської січи,  при тотальнiй безграмотностi, контролю зі сторони влади, народна молва розносила вість "Там то там то, за Дунаєм, є місце де живуть наші i нема панів".  В дев'ятнадцятому столітті ситуація змінилася. Турки надали перевагу розсіювати українців по своїй території, боячись зводити йх в єдиний центр. I треба сказати не безпідставно. 

 В пам'яті ще був свіжий, перехід козаків - задунайців , під проводом отамана Йосипа Гладкого, піддавшись російській пропагандi, на сторону ворога в 1828 році. Робити новий осередок російських шпигунів i пропагандистів турки не хотіли. 

 Проте час йшов. Настали 1850 -тi. I так напружені відносини  між Туреччиною i Росією досягли свого пiку. I наївно думати, що турки просто сиділи й чекали. 

 Проводилася обширна підготовча робота. Реорганізовувалася армія, підготовлювалися до оборони укріплення, в зонi майбутніх бойових дій. I в цей час на арену вийшов Михайло Чайковський. 

 Поляк. Учасник національного повстання в Польщі. Нащадок українського гетьмана Івана Брюховецького. Бувши в еміграції, вступив на службу до султана. В 1850 році йому вдалося переконати Турків в необхідностi створення козацких загонiв. Як їх командир, приймає іслам. 

 Взагалі в османській імперії, особливо на малозаселених землях, можна було жити не міняючи вiру. Але якщо дослужився до вищих чинiв, то тут вибору не було. Треба сказати, що більшість переселенців були людьми простими, які прагнули просто жити як люди. А не існувати придатком до панського маєтку. 

 В 1851 році були сформовані перши частини, так званих "Султанських козаків". В 1853 році, козацкi частини розширили по численності за рахунок iнших народiв, що населяли прикордонні. Це були поляки, болгари, молдавани, було багато євреїв, навiть сами османи вважали за честь служити в козацьких частинах. Що викликало невдоволення козаків.

 Через що частину було реорганізовано. В дивізії виділили окремий полк для козаків. Інші полки, також організовувалися по національному принципу. Таким чином Михайло Чайковський, вiн же після прийняття ісламу Садик Паша, очолював національні формування в турецькій армії. 

 Найвідомішою операцією козаків була оборона Силестрії. З березня  по червень 1854 року, портове місто на Чорноморському побережжі стримувало російську орду. З 24 березня по 12 червня, 18 тисячний гарнізон міста , основу яких складали люди Чайковського, стримував натиск 90 тисячну російську армію. 

 З самого початку війни, Англія i Франція запевнили Туреччину що не лишать її сам на сам з Росіянами. Але до театру бойових дій, однієї дороги по морю було півтора місяця. А ще треба було зібрати війська, підготувати оснащення, кораблі для перевезення такої маси людей. На все це був потрібен час, який забезпечила Силестрiя. 

 Карпатський рубіж 1915 рiк. 
  Перша світова війна. Під кінець 1914 року, російські окупаційні війська підійшли до Карпат, де прославився Легіон Сiчових стрільців. 

 Цілі росіян в Карпатському наструпу були масштабні. Вони хотіли, не багато не мало, відділити Угорщину вiд австрійської імперії. 

 Тут слід зробити невеликий відступ. Як i по всюди проходила мобілізація, були й добровольці, Але всі цi процеси йшли в'яло. Нi, про саботаж не йдеться. Сама по собі ідея вiйни, не знайшла особливого відгуку в угорців. Не бажали вони в більшості своїй йти воювати, хоча i не противилися цьому. Позиція була більш "негативно - нейтральна". Не візьмуть до війська - чудово. Ну а якщо візьмуть, то діватись нікуди. 

 Росіяни підмітили цю тенденцію. Їх стараннями, до кінця року в суспільстві були створені антивоєнні настрої. Закидувалося твердження - "Якщо австріяки хочуть, то нехай самi воюють. А Угорщина хоче миру". Наскільки цi ідеї знайшли відгук в місцевого населення, я сказати не можу. 

 Росіяни пишуть що Угорщина, знаходилася за крок вiд повстання. У своєму прагненні не воювати, вони були готові вiдділитися вiд Австрії.  Але то такий народ, який збреше i за дарма. 

 Офіційна позиція Австрії - російська пропаганда не мала жодного впливу на маси. Російську агентуру знаходила i знешкоджувала контррозвідка з жандармерією. Але, по суті іншої позиції в час вiйни було годi й чекати. 

 Сучасні дослідники, взагалі цю тему не досліджують. Перевага надається безпосередню бойовим діям. Ситуацію в тилу якщо i зачипають, то поверхнево. Так що наскільки російська пропаганда  була популярна в Угорщині, якщо взагалі була популярна, я сказати не можу. 

 Але повернемося на фронт. Як вже мною було сказано , росіяни підійшли до Карпат в кiнцi 1914 року. Проте це була далеко не легка прогулянка. Просувалися з запеклими боями, i підійшовши до гiр, вони не мали сил для їх штурму. 

 В Австрійській армії також ситуація склалася напружена. Вони несли сильні втрати, війська були втомлені, часто деморалізовані постійними відступами. Але найгірше було в плани географії. За Карпатами починалася Угорська рівнина. Абсолютно рівна поверхня,  фактично без жодних природних перепон. 

 Почалося будівництво оборонних рубежів в близь Ужгорода, але це справа довга. Тоді , в 1915 році, на Карпатських схилах всі, від рядового до генерала розуміли що якщо не втримати Карпати, росіян вже ніщо не зупинить. 

 Найвідомішою битвою всієї Карпатської операції, являється битва за гору Маківка. Вона ж найбільш роздута. Для українців, цей бiй має значення тим, що там в перше Легіон Сiчових стрільців бився в якостi цільної військової одиниці. До Маківки січовиків використовували окремо, на різних ділянках фронту. 

 Для росіян Маківка має значення тим, що її було взято, так би мовити "до столу" приїхавшого на фронт царя. Велике цабе приїхало, треба було дати кров з носу перемогу. Але об'єктивно кажучи,  Маківка не була нi наймасштабнішою, нi вирішальною битвою в цій компанії.  Після здачі вершини  австрійці  відійшли на іншу.

 В Легіоні Січових стрільців бої за Маківку вважаються перемогою, бо два з трьох штурмів вони відбили. Перед третім штурмом, коли росіяни все-таки захопили вершину, легіон було відведено в тил на переформування. Своє завдання вони виконали. 

 Щодо самої битви, то росіянам вдалося захопити Карпати. Але вдалося  у квітні 1915 року. За цей час встигли збудувати оборонні споруди під Ужгородом. Якi остаточно зупинили наступ росіян. А далі стало весело. 

 До кінця квітня, австрійські i прибувші їм на допомогу німецькі війська, почали контрнаступ. Який обернувся " Великою панікою". Повним крахом фронту. Про масштаби наступу свідчить той факт, що з Києва хотіли евакуювати всі урядові установи, через можливість захоплення міста. 

 Ще один цікавий факт - цей контрнаступ так i не було зупинено. Дії царських військ в 1916 році значно його уповільнили, це так. Але по факту він скінчився в 1918 році, з вступом Австро - Німецьких частин в Київ. 
 

Зимовий похiд 1919 - 20 рiк. 

 Наприкінці листопада 1919 року рештки Наддніпрянської Армії УНР (Галицька армія, через замирення Петлюри з поляками (частина дослідників трактує його як зрадницьке), змушена була після 6 листопада 1919 р. увійти до складу російської армії генерала Денікіна) опинилися у так званому «трикутнику смерті» (Любар — Чортория — Миропіль). Тут українські війська були в оточенні трьох ворожих армій — Червоної, Добровольчої та польської (з якою на той час було досягнуто примирення); до того ж українські частини потерпали від епідемії тифу.

 6 грудня 1919 р. на військовій нараді у Новій Чорториї було остаточно вирішено здійснити боєздатними частинами армії УНР партизанський похід тилами денікінців. У поході тилами більшовиків і денікінців взяло участь близько 5000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 50 % загальної кількості складали штаби частин, нестройові частини, обози.

 21 січня 1920 року в селі Гусівка, Єлисаветського повіту відбулася нарада командирів дивізій армії Зимового походу, вирішено прорвати більшовицьке запілля окремими колонами, рухаючись до району Черкаси — Чигирин — Канів. До складу південної колони отамана М. Омеляновича-Павленка увійшла Запорізька дивізія, 3-й кінний полк і штаб армії, до складу північної колони отамана Ю. Тютюнника — Київська та Волинська дивізії. Колони рухались різними маршрутами, дезорганізуючи комунікації Червоної армії.

 Наслiдок - армія, якій загрожувало цілковите знищення, не лише була збережена, а й виконала намічену операцію
 
Зiбровка 1945 рiк
 Останній рiк другої світової вiйни. Україна знову опинилася під радянською окупацію. Але опiр тривав. Найвiдоміша сторінка  бiй під селом Зiбровка. 

 В березні 1945 року, під час зміни дислокації загону, в оточення НКВС потрапив загiн Василя Василашка. По різним даним 150 -167 чоловік. Росіяни вирішили діяти своєю улюбленою , i безмінною тактикою - нагнати людей i задавити кількістю. 

 На місце бою прибули 600 чоловік. Це були як бійці внутрішніх військ , так i новомобілізонаві. Характерна деталь - новобранців погнали в бiй першим. 

  Вояки  УПА вибили 11 атак ворога, i зуміли вийти з оточення прорвавшись на оперативний простір. 

 Крим 1991 - 94 рiк 
 "Холодна вiйна за Крим", "Перша гібридна" цi назви отримали події в Криму 90 - х років. Перша спроба орків віджати півострів. I перша перемога ,нової української держави, над своїм споконвічним ворогом. 
  Після того , як СРСР наказав довго жити, між вчорашніми республіками почався поділ майна. Найбільш яскраво розуміння росіянами вислову "поділимо по братські" ілюструють арктичні станції радянського союзу. З усіх п'ятнадцяти республік бралися ресурси на їх побудову, i кожна республіка мала право на свою частку. На що Росія сказала "обійдетеся" . I "по братській" забрала все собі.  Наш  "Академік Вернадський" до 1996 року, була британська станція. 

 Точно так же, як росіяни "по братські" розділили арктичні станції, так само хотіли розділити чорноморський флот. Програма мінімум заключалася в залишенні чорноморського флоту повністю Росії. Щодо програми максимум, то тут все цікавіше. Планувалося після "розподілу флоту"  захопити Крим. Потім пiти на Херсон, з захопленням всієї України. 

  Перший президент Росії - Борис Єльцин бухарик ще той. Не кожен лідер, навіть в Росії, буде в відкриту перед телекамерами квасить. А те що вiн там по п'яні чудив, Олег Ляшко, з його коровою в Верховну Раду , нервово куре у сторонцi. Як би зараз не звучало, але Єльцин тверезо  розсудив що для початку треба з флотом розібратися. Ну а далi , як піде. 

 Перший відкритий залп в цій вiйнi, був  викрадення корабля "Адмірал Кузнецов" в листопадi 1991 році, Україна i Росія начебто досягли компромісу. "Адмірал Кузнецов" лишався Україні. От тільки росіяни не збиралися виконувати жодних домовленостей. Заспокоївши керівництво України домовленостями, i запевненням що їх будуть виконувати , росіяни послали в Крим з вiце - адмірала Юрія Устименко.

 Піднявся на борт, де екіпажу перебувала лише одна третя особового складу, наказав підняти якір, чим фактично  викрав корабель. Так що, до "країна - терорист" стосовно Росії, маємо повне право додати "країна - пірат". 

 В 1992 році, продовжувалося розділення флоту, чому росіяни противилися як могли. З цього року починається "гаряча фаза" цієї війни. Яскраво ілюструє методи росіян наступний факт - 9 липня 1992 року, Севастопольська військова комендатура склала  присягу Українi. У відповідь на це, 10 липня росіяни прислали десантників, i захопивши приміщення встановили свою владу. 

 Весь 1992 рiк, йшли переговори, марнi намагання домовитися. За цей час, росіяни блокували частини, якi прийняли присягу України. Офіцерів якi перейшли на бiк України висиляли з квартир. Перерізали зв'язок, глушили радіоефір. Йшов постійний моральний тиск на особовий склад. Все це змусило моряків до втеч на територію України. 

 Найвідомішою втечею з Криму була на сторожовому кораблі СКР- 112. Не витримавши постійних утисків з боку росіян, моряки підняв український прапор вийшли в море. 

 На вздогін втікачам, росіяни організували справжньо погоню, зі стріляниною. Петляючи під кулями екіпажу вдалося зв'язатися з Одесою i запросити допомоги. На зустріч корабля були вислані  бойові катери, i військовий літак. Бачачи, що українці своє не віддадуть без бою, росіяни відступили. 

 Апогей протистояння почався в 1993 році. У вереснi сталася сутичка між українськими піхотинцями i російською береговою охороною. Цей інцидент, було витлумачено як спробу України захопити чорноморський флот. 

 Вже тоді, заграла відома нам з 2014 року пластинка. Владу в Києві захопили "бендеро - фашисти", якi тільки сплять i бачуть як перерізати непокірних кримчан, які не бажають приймати  фашизм. Ну i ясне діло, лишень Москва може всіх врятувати. Тож хурчиш хапай російський паспорт. 

 В цей же час , активізувалося "Біле братство", яке проголосило кінець свiту.  В інтерв'ю учасники тих подій, якi в 90-х працювали в СБУ, цi дві події не розділяють. Більше того , зараз вже встановлений факт що "Біле братство" це був проєкт Кремля. 

 Ціль була одна - дестабілізувати ситуацію в Українi. Метод був вибраний, навiть зараз шокуючий. 10 листопада 1993 року , в Софійському соборi мало статися самоспалення . По деякім даним 666 людей мали заживо згоріти в православний святині. Але інформація просочилася. 616 людей було затримано ще на пiдходi.  Як  стало відомо, з матеріалiв вилучених під час обшуків, таки акції мали продовжуватися по всій Українi аж до кінця листопада. 

 Новий 1994 рiк, став знаковим в історії Криму. Тоді в Криму з'явився президент. Такий собі Мешков Юрій Олександрович, який відразу же взяв курс на Росію. Це була типова кремлівська маріонетка, яка не варта жодної уваги. Підготовка псевдо референдуму, страшилки про "бендеро - фашистів", мантра що  Росія прийде , і буде рай. 

 Час був вибраний вдало. в країні були вибори. Новим президентом став Леонід Кучма, який показав що Україна також здатна розмовляти з боку сили. 

 60 тисяч нацгвардійців з прикордонниками були введені на півострів. Розігнаний "уряд Криму". Скасовано посаду "президент Криму". Обмеження прав автономії (більшість з яких будуть повернутi) . Де блокада українських частин. Блокада  російських частин.
 Наскільки була напружена ситуація, яскраво свідчить спогади одного з нацгвардійців: 

"Коли ми прибули на місце, до нас стали підходити жінки з немовлятами на руках. Падаючи на коліна, вони благали пощадить хоча б дітей". 

 Крим 94 року, показав що найефективніша позиція переговорiв з росіянами - це позиція сили. З вводу військ, Москва вимкнула платівку про "бендеро - фашистів", згадала що ми "братні народи", визнала Крим територією України, зі скрипом, але віддала частину чорноморського флоту. 

 Тузла 2003 рiк
 Настало нове тисячоліття. Росіяни змінили алкоголіка Єльцина, на КДБшника Путiна. Очухалися після поразок в Криму i Чечні, i знову поперли на Україну. 

 На цей раз приводом до початку анексії, стало розпилення Керченської протоки. В радянському союзi, кордони між республіками були умовними, що давало привiд для спекуляції. 

 Навігація в керчинської протоки наступна - пiдходячи глибини для проходження кораблів з українського боку. З російського занадто мiлко. Кордон між прохідною зоною, де достатньо глибин, i мiлинами проходить по острову Тузла. 

 В радянський час, острів Тузла прийнято було рахувати до України. Але "прийнято рахувати" це не "офіційно затверджено". Про цю юридичну прогалину, згадали коли російський бюджет вже не тягнув другу чеченську вiйну. 

 Захопивши Тузлу, Путiн мав намір 50 на 50 взимати податок за проходження Керчинською протокою. З мабутнiм витiсненням України, створення плацдарму для захоплення Криму, i всієї України. 

 Росіяни почали будувати дамбу, аби мати прямий доступ до острова. Відповідь Кучми була швидка i рішуча. На Тузлу, в підсилення прикордонної застави були перекинутi додаткові сили. Всі Українськi частини в Криму були переведені в бойову готовність. Кремль отримав офіційну заяву - "Якщо вступите на Тузлу, відкриваємо вогонь"

 Газети того часу, своєрідно вимірювали час. Передовиці починалися заголовками "До війни з Росією скільки то кілометрів". Московський гебешник, бачачи що Україна буде захищатись, зупинився за сто метрів до вiйни. 
 

Донецьк 2014 рік 
  Наша сучасність. 242 денна оборона людьми, яких за стійкість прозвали "кіборгами".  Події які відомі кожному з нас, тому я про них розписувати не став. В статті зробив основний упор на мало, або взагалі невідомі, сторінки з нашої споконвічної боротьби з орками.  До того ж стаття й так вийшла чималенька. Ну й на останок: 

 Чорнобаївка 2022 рiк
 Тут взагалі не бачу сенсу щось розписувати. "Чорнобаївка" "Байрактар" це вже взагалі персонажі нашого фольклору.