Запрошую любителів трилерів до прочитання роману 

ТИСНИ СЮДИ

Ось фрагмент:

Темрява в цьому закинутому місці насторожувала мене. Але бажання допомогти давало сили на подальші кроки. Я обійшов навколо всіх споруд і позаглядав у вікна та щілини - добре, що у моєму смартфоні був ліхтарик. Але Ані ніде не було. Взагалі нікого з людей тут не було. Це ще більше натягало напругу коло мене. Здавалося, що ось-ось вона лусне. 

На мить в мене навіть виникла думка, що можливо це і справді прикол. І десь за рогом стоїть моя Аня з якоюсь подружкою (бо самому пхатися в це неприємне місце страшно) і сміються наді мною. Я озирнувся і гукнув:

- Аня. Ти де?

Та мені ніхто не відповів. Я крикнув гучніше. Але у відповідь тільки загавкав чийсь пес. На щастя, він був не на території заводу. Однак все одно якось стало якось не по собі. На п’яти наступав вечір. Я поглянув на екран мого гаджета. Там годинник показував десять хвилин на одинадцяту. «Треба вшиватися звідси» - вирішив я.

Я пройшов декілька метрів до дірки, через яку ввійшов. Неочікувано ззаду долинув шурхіт.  Я стрімко обернувся:

- Хто тут? Аню це ти?

Та мені ніхто не відповів. Піт виступив на моєму чолі, а озноб залоскотав шию. Я прискорив крок. Вже за кілька метрів до дірки я відчув чиюсь присутність.  Наступної миті перед очима все попливло. В своїй шиї я відчув щось металеве і колюче. Остання думка майнула у затьмареній свідомості. “Певно, таки треба було почекати слідчого”. Навкруги все потемніло і затихло. Я перестав чути навіть гучний гавкіт собаки.