Продовження Чужинки

Привіт усім)) Щиро вітаю зі святом вас і неньку Україну!

Рада повідомити, що з наступного тижня оновлення буде виходити регулярно. Чекайте опівночі у вівторок, четвер і суботу.

Дуже дякую, що дочекалися закінчення моєї конкурсної книги у стилі українського фентезі "Відьма. На Межі". Всім, хто підтримав також величезне дякую))

Пригадаємо, чим закінчилася остання з викладених глав?

Злість знову скрутилася довкола серця. Ядучі колючки вп'ялися в груди.
— То ти йтимеш на ту вечірку? — миттю уявив струнке тіло в тісній сукенці. Юляська тільки такі й обирає, а Нана надто чемна, аби відшити її…
— Мабуть, так.
— Мабуть? Чи підеш?
— Вагаюсь ще… Надто це все нове для мене і я…
— Так, чи ні?
— Не знаю. Як вирішити?
— Досить просто. Ти хочеш піти?
— Так…
— Тоді підеш. Вічно вагатися життя не вистачить!
Нарешті зміг витиснути з неї конкретні відповіді… Як же складно! Міг би облишити її, але так вона ніколи не вийде далі за свої чотири стіни.
Нана сиділа поряд. Така маленька і домашня. Завитки на потилиці, що втекли від резинки, виглядали дуже мило. Довгі чорні вії й майже прозорі очі з зеленим відтінком манили. Йому справді раніше подобалися кароокі? Вогонь кидав тіні на бліде обличчя і воно грало зовсім іншими барвами. Відчував, мов п’яніє без алкоголю.
— А що з комісією? — запитала дівчина.
— Представник обіцяв приїхати в котрийсь із днів на тижні. Коли саме не попереджав. Ми ще мали б ходити на курси для опікунів, проте я домовився. Ти ж знаєш, що треба робити, і мене навчиш!
Нана кивнула головою і нарешті глянула в його бік. Вдалося піймати погляд і прикути його до себе.
— Здається малі прокинулися…
— Ні, вони сплять!
Провела рукою по шиї.
— Ааа. Я теж хочу вже спати.
— Ні, не хочеш…
Вона шукала приводи піти, проте лишалася на місці. Він шукав приводи, чому їй треба лишитись, проте не знаходив.
— Так. Ти правий. Не хочу.
— А чого хочеш?
Її погляд заметався, як пташка у клітці. Щоки знову запашіли. Права була Юля! Нана ще дитина…

Посилання на книгу