– Отже, так, – професор увімкнув чайник і обернувся до учнів, – якщо ви так хочете почути правду, я розповім вам її. Але будьте певні, вона вам не сподобається.
– Це вже нам вирішувати, чи сподобається, чи ні, – пробурчав Кір.
На диво, Кобров пропустив повз вуха його слова. Він неквапливо мовчки дістав чашки для всіх і розлив чай. Потім приніс рушники і наказав зняти мокрі халати, від яких на підлозі вже розтікалися калюжі.
– Ми, взагалі-то, до вас прийшли не чай пити, а поговорити про Макса, – нагадав Кір.
– Якщо ти не заткнешся, то вилетиш від сюди нічого не впізнавши, – підвищив професор голос, але все ж почав пояснювати. – Наскільки я розумію, ви всі знаєте Костю Іонова?
– А він тут до чого? – здивувалася Емма.
– До того, що зараз він лежить у комі з численними, важкими ранами, - холодно відповів вчитель. – І в цьому підозрюють вашого Макса, якого професор Зотов учора впіймав у підвалі. Сам Терехов підтвердив, що він бився там із ним, але запевняє, що не завдав такої кількості поранень. Зрозуміло, йому не вірять.
Кір, Діна та Емма завмерли. Такого вони точно не очікували почути.
– Чому йому не вірять? – намагаючись впоратися з емоціями, тихо запитав Кір. – Я з ним вчора теж бився, але я живий і здоровий.
– Ти, хоч, під час допиту не ляпни, що ви билися з ним, – зауважив Кобров.