Відтоді, як я почала писати книги, я завжди писала в одному жанрі — фентезі. А потім була десятирічна перерва.

Коли я знову сіла писати, все було… кострубато. Сухо. Місцями нелогічно. Але замахнулася я, як завжди, занадто сильно

За дев’ять місяців у моїй історії було:

— 2 часові лінії, які в майбутньому мали зійтися;

— 9 персонажів;

— 5 різних доль.

Я горіла цією історією. Мені здавалося, що ось воно — я знову пишу. Поки чернетка не потрапила до чужих рук. Мені було дуже важливо почути думку людини, якій я довіряла.

Але… Реальність виявилася болючою. Після цього в мене з’явився страх. Я боялася взагалі знову торкатися цього тексту. Так моя історія й залишилася лежати недоторканою. На два роки.

Але кидати писати я не хотіла. При цьому повертатися до фентезі я вже не наважувалася. Тому вирішила спробувати щось зовсім інше.

Того вечора ми з чоловіком дивилися якийсь бойовик. І в якийсь момент у мене в голові промайнула думка: «А що, як?..» Так з’явилася зовсім інша історія. Без магії. Без нечисті. Без фентезійного світу, у якому я звикла писати.

І практично одразу я знала, що головним героєм буде елітний боєць спецпідрозділу.

А історія назви «Демон» взагалі банальна. Вона просто виникла сама собою, коли я слухала пісню "your demon".

Тільки мені хотілося, щоб «Демон» не мав жодного стосунку до магії чи нечисті. І тому Демоном став не той, хто має надприродні сили.

А людина, яка просто отримала такий позивний.

Так, після десяти років перерви, двох років страху перед власною першою історією та абсолютно випадкової думки під час перегляду бойовика з’явився «Демон».

І ось перша частина історії Рейна вже завершена. Але на цьому вона не закінчується. Попереду на моїх героїв чекають нові пригоди, страхи та знайомства.

І, мабуть, найдивніше в усьому цьому — я досі не до кінця усвідомила, що закінчила її.