Доброго дня, мої любі

Пристрасті набирають оберти. А відповідей все нема.

Лише з"являються нові

в книзі...

Я застигла на місці. Навіть дихати перестала.

– Мені подобається, коли ти така слухняна. Не дратуй і не зли мене, будь покірною і все буде добре. В іншому випадку – будеш покарана.

Від ТАКИХ слів серце завмерло, а з голови повилітали геть всі правила. Я навіть вже рота відкрила, щоб запитати, але мене перервали, притиснувши пальці до губ.

– Перше попередження. Ти не маєш права говорити, доки я не запитаю. Забула? Цього разу пробачу. Але надалі дійсно покараю.

Все що я чула – дуже сильно шокувало. Мене ж взагалі ніколи не карали. Ніколи! Не те щоб я завжди була слухняною дитиною. Але й не сильно бешкетувала. Коли була жива мама, я була ще зовсім маленькою і мені просто пояснювали, що поганого я вчинила. А батько ніколи на мене руку не підіймав. Було цілком достатньо його сумного і похмурого погляду, щоб я вже пожалкувала про свій вчинок.

А тут, геть незнайома, стороння людина, погрожує покарати за якусь провину. І я не знала чи він так грає і це вже частина прелюдії, чи дійсно може щось таке зробити.

– На що перетворилося моє життя? – спитала у порожнечі в квартирі.

Це навіть добре було, що я жила одна. І що ніхто не міг бачити мій стан зараз.

Моральних сил вистачило лише на те, щоб якось дійти до ванної кімнати і залізти під душ. І вже там, сидячі на підлозі, під гарячими струменями води, я все ж таки зірвалася.

Ридала в голос до болю в горлі, не стримуючись і нарешті дозволяючи собі цю слабкість. В грудях пекло від надриву та від відчаю, який захопив із головою, від шаленого жалю до себе і страху… Що буде далі? Чи не зруйную зараз я своє життя? Чи залишиться від мене хоч щось, коли я цей жахливий етап свого існування?

 

Дізнаємося тут...

 

Захоплюючого читання! Ваша руда бестія ;))