Здається, він про щось здогадується.

Я, РЕКТОР І НАША ТАЄМНИЦЯ прода після 24:00 

- В горі й радості, багатстві й бідності, поки смерть не розлучить вас - чую я останні слова обряду і бачу біля ніг двох кобр, що вчепилися одна одній в шиї.

Цікаво, хто з них Кімора, а хто Марта? - відсторонено думаю.

- Цікаво йому! Чмоня, відчепись, не до тебе зараз. -  чую тоненький голос. І  з невимовним полегшенням розумію, що мої ноги - уже не лапи. І я тепер в людській подобі.

Обряд магія визнала. 

Хух.

- Яке ще хух, пане ректоре! То ви в людській подобі, а не я.

Ой-йо. То моя пара ще не зовсім моя, а її старша родичка, тобто адептка Тян, як завжди чимось невдоволена? І де ж вона?

- Не відволікайтесь на несуттєве, пане ректоре. Ви вручили панові прем’єру компенсацію, чи він відмовився? Якщо відмовився - негайно викличте сюди адепта Валеріана. Цей не відмовить точно.

Заходьте і дізнавайтесь, чи треба звитяжному  лицареві сильний інтелект, і не тільки про це )

Мудрот сьогодні не буде, бо хочеться міцних виразів, а нас можуть читати діти.

Але м'ятного чаю все одно раджу випити. Ну і зі святом усіх, хто святкує!