Сам на сам з божевільним?

Запрошую на новий розділ книги “Газетярка для олігарха”






Уривок

Нахиляється до мене і я відчуваю легкий аромат алкоголю. Його худорляві руки огортають мене, аби розв'язати мої.

— Чи залишити все, як є? — шепоче на вухо.

— Ні, — тихо відповідаю.

— Ти така беззахисна, ніби пташка.

«Гуп-гуп-гуп» — несамовито билося у грудях злякане серце. Не знала, що можна очікувати від цього божевільного. Чому ж мені так не щастить з чоловіками?

— Розв'яжи мене, — кажу благально.

— А що мені за це буде?

— Ти думаєш Любомир так просто віддасть гроші?

— Хм, а ти сумніваєшся? Та цей пес – єдина жива істота, яка хоч трохи турбує його. Думаю, всі це розуміють.

— Ну це я зрозуміла.

— Не переживай, крихітко. Куплю автівку і злиняю на деякий час з міста.

— Думаєш, Любомир так просто відстане?

— Та він ніколи не здогадається, що це я.

— А як же він передасть тобі гроші і не здогадається?

— Зараз такі технології, що можна прокручувати будь-яку брехню. Навіть через комп'ютерну програму можу змінити свій голос через дзвінок на жіночий. Не віриш?

— Он воно як.

Рука Максима опускається на мою ногу.

— Пробач, що я тебе стукнув. Не думав, що ти вирубишся через пластиковий стілець.

Стілець? Не думав? А що він взагалі думав в той момент? Добре, що хоч немає відкритої рани. Лише гуля на потилиці.

— Нічого, — ображено відповідаю.

І тут одна його рука стискає мою ногу, а інша швидко охоплює за спину. Дихання в мою шию змушує моє власне дихання збитися. Але не через збудження, а від страху.

Читати новий розділ