Сьогодні написала новий вірш по проеку "Фенікс" із "Неонової" . Про що він? Про нас з вами. Про цивільних і військових, котрі воюють на своїх фронтах. Поки наші чоловіки, батьки, брати воюють кулями, ми з вами воюємо словами. Створюємо українську культуру. Популяризовуємо  її.Заберіть військових - не залишиться країни. Заберіть слово -  не залишиться народу. 

Велике прохання залишити відгук під збіркою про саме зображення. Фотограф, котрий знімав цю світлину читає ваші коментарі. Йому буде приємно. 

Чотири. П'ять. Два.
Ти кличеш вогонь на себе.
Вдягаєш броню на шкіру і тиснеш хутчій на курок.
Лежиш у окопах холодних і дивишся в фосфорне небо,
Бо хтось запалив його знову, щоб ти назавжди замовк.
І ба́йдуже їм, що десь там, тебе ще удома чекають,
Дитина, родина і друзі, собака чи вірний кіт.
Ці люди не бачили світу, тому вони мовчки стріляють.
І ти стаєш сам під кулі, щоб вдома жили без бід.

Чотири. П'ять. Два.
Я кличу вогонь на себе.
Знов пишу вірші про болюче, рятую людські серця.
Кричу про важливі теми, збираю на перші потреби,
І знаю, що тво́я зброя носить моє ім'я.
Така ж невеличка ростом, холодна і б'є прицільно,
Вона поміж груди пролізла, пронеслась навиліт, до сліз.
Слова мої теж не всесильні, але вони поки що вільні.
І я стаю поруч під кулі, щоб більше не бачити гільз.

Чотири. П'ять. Два.
Ми кличем вогонь на себе.
Воюєм як можем, на рівних. Тікаємо вдвох в укриття.
Війна не вщухає, палає. Я все ще тримаюсь за тебе.
А ти ще тримаєшся дому і знову рятуєш життя.
Під нами земля і країна. Наш дім і майбутнє дитини.
Обійми стають міцніші, коли в нас зникає час.
Ми схожі на смертників, знаєш? На тих, у яких хвилина.
Тому стоїмо на своєму. Вогонь не розлучить нас.

Проект «Фенікс».