Витоки: фентезійна історія про кохання

Дорогі читачі, рада повідомити, що на сайті вже викладено нову главу фентезійної історії: Падіння

Візуалізація:

Ділюся частинкою:

— Вам небес мало? — переступаю через уламки стискаючи руку Витока, навіть швидше опираючись на неї. 

— Не наша вина, — стенає він плечима. Тільки зараз помічаю закривавлену спину й руки у ранах. 

— А чия? — нервово сміюся. — Ви впали на нашу землю, агов! 

Лео, чи хто він там, різко зупиняється. Ми практично вийшли з квартири на сходову клітку, яка майже так само зруйнована вщент, як і бабусин спадок. 

— Не на вашу, — криво посміхається. — Нашу, Смертна.

Звужую погляд. 

— Тут живуть люди, не Витоки чи хтось ще!

— Люди були створені завдяки нам, — хмикає. — Спочатку з'явилися Витоки, коли космічний простір і Хаос об'єдналися в одне ціле. Потім Ниці. І тоді лише ви. Ходімо!

Не встигаю й зреагувати, як Витік хапає мене на руки, перекидає через плече й злітає крізь діру у даху. Кричу, щосили. Кричу, не знаючи за що й схопитися.  Страх волає аби заплющила очі, але не можу. Ну як? Вхопитися немає за що, оголена спина Лео у крові, тож долоні просто ковзають по шкірі. 

В якусь мить усвідомлюю, що вже просто хриплю, не кричу — голос зірвала. А ми все вище й вище, без крил, без страховки, без хоча б мотузки, втім не знаю чим би вона допомогла. 

Небеса все ще горять. Витоки продовжують падати. Кулями, що палають, летять стрімко вниз й приземляються на земну поверхню знищуючи навколо себе усе ударною хвилею.

Радо чекаю вас на сторінках книги! Буду вдячна за критику та будь-які поради!