Доброго ранку усім поціновувачам літератури!
У мене приємні новини.
Моя дебютна книга “Шенборн” змінила обкладинку і тепер має буктрейлер.

Коли почала викладати ось цю свою першу книгу, то не могла подумати, що мене так далеко занесе. Тому сильно не переймалася візуальною частиною. Але коли Букнет викупив на неї права в умовах конкурсу: почалося постійне написання нових історій.

Як вам обкладинка?



Анотація
"Я йшла по мокрій алеї, залитій світлом місяця, а зусібіч на мене дивилися різні постаті. У декого очі були заплющеними, у декого – їх зовсім не було. Лише ті, що на подвійному камені, дивилися повз мене. Я більше не боялася. Вони прийняли мене за свою. Повертаючись у сквер з мертвими скульптурами, я знала, що тут з самої землі вириваю своє щастя".

На цьому зупинимось, бо далі читати буде нецікаво. Лише варто зазначити: історія життя графства Шенборн вісімнадцятого століття переплітається з теперішнім. Головна героїня Софія прагне отримати насолоду від життя і віднайти своє щастя. Та чи зможе вона визначитися, що для неї є справжнє щастя, коли постане вибір: влада і визнання чи щире і чисте кохання?


Буктрейлер:
 

Уривок

Перед кінцем робочого дня вирішила зателефонувати Сергію. Я проігнорувала його запрошення щодо знайомства з батьками й більше він мене не запрошував. Хотілося розібратися у своїх почуттях і переконати себе в тому, що він мені не пара.

— Алло! — почула знайомий голос в слухавці.

— Привіт! Нарешті, маю вільний час, можемо зустрітися.

— Невже це сталося?! — засміявся хлопець.

Його голос змушував віру у правильність моїх вчинків зменшуватися. Він цікавий для мене, з ним хочеться бути, хочеться зустрічатись. А ще – хочеться піти далі. З такими не страшно в вир з головою.

Ми нікуди не планували йти. Просто вирішили зустрітися в центрі на вулиці Дорошенка, де я зійшла на зупинці з маршрутки. Перше, що ми зробили, коли побачили одне одного, – міцно обнялися. І в цих обіймах було стільки тепла, скільки б мені вистачило на всю мою душевну самотність.

— Я так скучив, — зашепотів на вухо Сергій. — Чим ти весь час була зайнята?

— Роботою, — посміхаючись, відповіла.

Зрештою, я збрехала лише частково, бо мої стосунки з Аргамом були ще тою працею. Цілуватися і спати з тим волосатим чоловіком було далеким від задоволення.

— А давай на Високий замок? — запропонував хлопець.

Високий замок був ще одним місцем, куди я хотіла піти при нагоді. З фотографій бачила, що це пагорб, з якого Львів – як на долоні.

— Хочеш мене там поцілувати? — випалила я в посмішці.

— Та заради цього я не лише на «Високий замок», я на Говерлу вилізу!

Сергій обійняв мене просто на пішохідній дорозі, через що людям довелося нас обходити.

— Або підкорю Еверест. Віриш? — тихо запитав.

— Вірю.

Тут, в серці міста Лева, наші погляди зустрілися і ми злилися у поцілунку. Гуркотіли трамваї, пахло кавою. І разом з весною я відчувала, що у мені зароджується нове для мене почуття – кохання.

Почати читати книгу