Репрезентація або Будьмо знайомі

Доброго вечора, ми з України!

Я - Пашко Шибеник. Той самий писака, який на протязі більше пятнадцяти років ніде не публікував свої тексти. Той, кому не вистачало посидючості почати писати щось більше, ніж оповідання у тисяч на вісім знаків. Той, хто з часом втратив левову частку усіх своїх напрацювань. А ті, що збереглися, з віком тепер здаються мені повною маячнею. 

Замість того, щоб хоча би писати в стіл але мати щось готове для доопрацювання, я занурився у світ F-RPG або ж рольових форумів, де залишив величезну кількість текстів, які було втрачено назавжди, як тільки форум занепадав або я холонув до власного персонажа. Десятки сюжетів потенційних романів у співавторстві з цікавими людьми коту під хвіст...

Рольові форуми забирали багато часу та ідей, проте вони втамовували мою жагу до письма. Усе закінчилось, як очевидно, 24 лютого.

Україномовних F-RPG, як я знаю, немає зовсім, а бажання писати нікуди не ділось. Букнет став тим пристанищем, де я намагатимусь нарешті самоорганізовано викладати свої думки не у форматі ігрових постів на форумі, а у формі оповідань, новел чи романів. 

Хіба ж не ідеальний час для того, щоб почати все заново?

***

Отож, почав я друкуватись, як багато хто тут, думаю, відразу з твору на конкурс - впевнений, багато у кого в процесі написання першого твору була надія на те, що ось, увірвешся з обох ніг, твій шедевр одразу ж помітять, залайкають та зачитають до дир. Призове місце, наплив читачів та карколомний старт, який закине тебе відразу на вершину! Ну, хоч на мить? Ні?

Проте, реальність виявилась прозаїчнішою - прочитавши твори деяких інших конкурсантів, я зрозумів одразу кілька речей:

По-перше - різноманіття стилей, жанрів та ідей для сюжету надихає набагато сильніше, ніж марні думки про миттєву славу і успіх. По-друге - вчитись ніколи не пізно, десять років ти пишеш чи десять днів. А по-третє - кожен сам собі суддя, критик і найвідданіший фанат. Критерії, журі, довгі суперечки під постом про переможців - це лише субєктивна, хоч і колективна, думка конкретного контингенту людей, а головну мотивацію кожен відкриває для себе сам.

***
Оповідання на конкурс "Пілігрим" стало початком циклу оповідань "Хроніки тилового містечка", у якому я планую продовжувати освітлювати побутове та суспільне життя людей, яким пощастило мешкати далеко від лінії фронту, але на життя яких, безумовно, війна також сильно вплинула. Отож, запрошую вас ознайомитись із першими двома оповіданнями циклу. Далі буде...

***

Пілігрим

З початку стрімкого розвитку технології додаткової реальності почали появлятися ігри, у які не пограєш, сидячи вдома на дивані – для досягнення прогресу тепер потрібно виходити на вулицю і пересуватися заданими грою координатами. Одна з таких ігор не на жарт захопила місцевих школярів, які тепер наввипередки гасають вулицями, намагаючись підняти свій рейтинг. Ганяючись за вагомою нагородою двоє однокласників – Влад і Димко – пробираються на територію промислового об’єкту. Та що насправді може таїти в собі на перший погляд звичайнісінька гра і чому так важливо у погоні за благами додаткової реальності не забувати і про реальність звичайну? Особливо тоді, коли одного дня, несподівано для всіх, вона кардинально змінилась назавжди…

***
Підвал або таємниці шкільних років

В момент, коли кількість обстрілів міста ворогом значно зросла, актуальним постало питання облаштування підвалів для захисту населення. До кожної школи міста прийшло розпорядження – підготувати підземні сховища для експлуатації.
Відправившись з робочим візитом у школу, яку не так давно закінчив і сам, молодий помічник депутата Ігор Радуцький повинен оцінити степінь готовності підвалу, який, якщо вірити шкільним пліткам, містить в собі багато загадкових таємниць. Підвалу, ключ до якого було втрачено ще в далекі радянські часи...
***

Дякую за увагу!