Доброго часу доби) 

Сподіваюсь, з вами та вашою родиною усе добре!

Скажіть, чи відчували ви коли-небудь сором настільки, що дійсно хотілось крізь землю провалитись?! 

Наприклад, Стефанія, так! 

Мало того, що ректор був присутній на “сімейних мелодрамах” щодо квартири, так ще й… це треба уявити! 

Невеличкий уривок з сьогоднішньої проди "СДР" 

 —В переглядки граємось? —першою не витримала, зручніше чіпляючись за валізу. —Дякую, що підвезли. І дякую, що заступились. Більше нам нема про що розмовляти. Ви чуєте мене?

На якусь мить вона навіть подумала провести перед його обличчям рукою, аби впевнитись, що чоловік не вирішив ось так несподівано медитацією зайнятись.

—Давай допоможу. —швидко беручи себе в руки, Ларіон потягнувся до валізи, але дівчина тут же потягнула на себе.

—Не треба! Я сама.

—З третього поверху валізу спускатимеш? —смикнув у свій бік та звів брови на переніссі.

—Раніше не жалілась, знаєте. —так само різко шарпнула Стеф, ледь втихомирюючи хвилю обурення. Єдине, що її стримувало від міцної, зовсім не жіночої лайки, так це те, що він її ректор.

—Годі з себе сильну корчити! —цього разу чоловік смикнув валізу настільки сильно, що Стефанія ледь не врізалась обличчям у його груди. Ну все, це остання крапля.

—Та відчепіться ви нарешті!

Дзвінкий тріск обох вибив з колії,змушуючи відсахнутись від валізи, мов від чуми.

Стеф вирячилась на вміст своєї “потерпілої”, ледь не виючи від досади. Хіба мало їй сорому тільки за сьогодні?

От чому, чому найгарніша білизна внизу?

“Тільки б не бачив...” —подумки скиглила, боячись навіть поворухнутись.

Але коли дівчина дуже повільно повернула голову, помітила, що погляд її ректора був спрямований на трусики в квіточку та з бджілкою.

Аби почати читати, ТИСНІСТЬ та додавайте до бібліотек! 

Цікаво, а як би ви відреагували на такий форс-мажор? 

Соромно чи природньо?