Сонце ласкаво освітлювало ліс, потік якого зуміла втримати неширока річка. Кілька сосен росли над урвищем, немов ледве не оступилися, оголивши вузлувате коріння.

Поряд із річкою стояла вежа.

Не дуже висока, але й не низька: ледь-ледь визирала з-за соснових верхівок. Не квадратна, але й не ідеально кругла. Вона була зроблена з темного каменя, але не чорного, а лише на кілька тонів темнішого за найстаріші сосни. Ні жаху не викликала вежа, ні пошани, ні цікавості, здавалася давно покинутою і нікому не потрібною.

Хто побудував її і нащо? Які закляття і пророцтва лунали громом з її верхівки? І які прокляття розрізняли кати у передсмертних воланнях ув’язнених, болем переконаних, що ніколи не вийдуть із її підземелля?

Ніхто не пам’ятав... Та й, щиро кажучи, не дуже бажав замислюватися, чия безумна уява витворила її, а чия спробує зруйнувати. Рідко хто з мандрівників, що випадково опинявся тут, дивувався холодним відблискам на відполірованому камені і доріжкою, яка ніколи не заростала травою. Як і багато років тому, починалася біля старої сосни і незмінно вела до замкнутих дверей вежі.

Мандрівники згадували легенди, на які таке багате Граньянське королівство, або створювали свої, коли мали хист казкарів. І йшли далі, щоб ніколи не повернутися до тої річки, до того лісу і до тої вежі.

Але сьогоднішні відвідувачі не були випадковими. Вони впевнено вишукували шлях між деревами. Шестеро вершників, чиї коні ніби облиті металом, а у самих на головах красуються шоломи з хижими птахами. Лише один із них обрав для себе білого коня з тонкою коштовною вуздечкою і жіночим сідлом. Вершницю ховав атласний плащ, що кольором нагадував про тяжке пробудження зимового неба.

Подорожні зрівнялися з вежею. Вершниця легко зістрибнула на землю, не чекаючи на допомогу, і з острахом наблизилася до дверей. І ніби пригорнулася до старого темного дерева, скріпленого металевим візерунком із ледь поіржавілих кованих смуг.

Не насмілюючись зняти сіру рукавичку, жінка постукала залізним кільцем, затиснутим у пташиному дзьобі.

***

А що це за вежа і хто насправді у ній живе, дізнаєтеся з моєї нової книги "Заморська гостя"!