Цікавинка

Шановні читачі! 

Поки я занурилась у власні проблеми та не можу щодня радувати вас продовженням книг, хочу звернути Вашу увагу на чудового автора та її цікавинки.

Знайомтесь - Ганна Зюман і її книга "На роботу у філію Пекла".

Ця книга про невгамовну потраплянку, що з необережності уклала договір з незнайомцем. Легко і просто вона розв'язує усі проблеми, з якими стикається в новому житті, а їх було дуже багато, як і пригод… І врешті-решт, кохання. Куди ж без нього? Правда, герой нам попався з характером. Та й героїня не подарунок. І поки до того кохання вони добредуть, всі нерви виїдять і друг другу, і читачам) 

Уривок до кави:

- Сподіваюся, пані не відмовить мені в танці? — раптом простяг руку Коньячний. — Я ж дуже не люблю, коли мені відмовляють.

Ну, що тут скажеш? Як тут не погодитись? Та ще коли просто у повітрі зазвучала музика.

Демон, несподівано дуже обережно та навіть ніжно поклав свою руку трохи нижче за мою лопатку. Я свою йому на плече.

Легкий крок. І ще один.

Коньячний вів рівно, тож мені жодного разу не довелося підлаштовуватися під нього.

Кумедно.

Я завжди з небажанням погоджувалась на пропозицію потанцювати, оскільки мої ноги дуже не любили опинятися під чиїмись ластами, а часом і підборами.

Але зараз мені здавалося, що я не танцюю, а лечу над землею.

Музика пришвидшила темп. Ми прискорилися за нею.

Якоїсь миті рука Коньячного ковзнула по моїй спині, викликаючи вже знайоме відчуття безсовісних мурашок.

Я здригнулася, і відразу виявилася трохи ближче до демона.

Ще одне па. Ще один рух. І знову, сама не розуміючи, як я виявилася ще ближче.

Наче й не пила, а в голові все паморочилося і здавалося нереальним.

Мені здалося чи його пальці справді ніжно погладили мої?

Я відчуваю його подих.

Чи мені це знову здається?

Ось знову його рука ковзнула по моїй спині й, здається, не тільки по ній.

Ні, мабуть, мені тільки здалося.

Та що ж це таке!

Я дійсно відчуваю всі ці дотики? Чи мені просто здається?

А може, я хочу їх відчувати, тож моя підсвідомість грає зі мною злий жарт?

Музика стихла. Ми зупинилися.

Я підвела очі на свого "кавалера", і весь хміль миттєво вилетів із моєї голови.

Чорні очі без сорому, нахабно розглядали мене.