Не передати словами яка яскрава подія для молодого автора "Гарячі новинки". Бачити серед них свій твір дуже мотивуюче. Дякую всім, кому герої припали до душі так само, як і мені. Хочу поділитися з вами радістю, а також маленьким шматочком з твору.

Чужинка в моєму серці

Шматочок з роману:

На кухні Нана запропонувала йому сісти.

— Саша? — підняв він брову. Його так давно ніхто не кличе!

— Вибачте, так вас називав дядя Боря.

Дівчина зам'ялася. Дивно було бачити, як вона уникає прямого погляду. Несподівано він відчув її руки на плечах і подих у вуха. Цей примарний дотик, що спогадом пронісся по тілу, викликав тремтіння. Вона ж, як і раніше, уникала дивитись на нього. Відчував від цього якусь похмуру насолоду. Так, вона й повинна його боятися чи, принаймні, почуватися ніяково!

Допомагати не поспішав. Якщо сама покликала на розмову, то хай починає.

Алекс помітив, як дрібно тремтять її пальці, коли вона наливала окріп у чайник для заварки, як судорожно потім зім’яла ними рукава, як ніяково тупцює поруч зі столом і не знає з чого почати. Дивно... У палаті батька вона здавалася впевненою та безтурботною. А зараз здулася вся. І знову волосся заплутане, тільки тепер розсипане по худеньких плечах.

— Сядь! — тихо наказав.

Дівчина нарешті звела на нього погляд. В очах читалося здивування. І тільки потім звернула увагу, що стоїть, мнеться, і ситуація загалом безглузда. Сама покликала і тепер боїться розпочати розмову.

— А... так.

Дівчина сіла перед ним і поклала руки на стільниці. Зараз вона нагадувала маленького горобця, готового стартувати у вікно, варто трохи наблизитися або зробити різкий рух.

Набрала побільше повітря, щоб було простіше почати, і поперхнулася, закашлялася. Мда, диво природи...

— До нас приходили люди. Перевірка. Через права опіки. Але ви поки що не подали жодних документів, і вони запитували.

Знову зам'ялася. Знову опустила очі. Все-таки зелені. Потяглася до чашки з паруючим чаєм. В цей момент великий птах врізався у вікно. Дівчина схопилася, перекинула чайник, розбила в друзки фарфорову посудину.

Її погляд заметався від плями на штанах Алекса, до вікна, за яким у снігу борсався птах.

— Я… вибачте…

Зараз заплаче. Що за біда на його голову!