Ми всі трохи дивні. Життя трохи дивне. І коли ми знаходимо когось, чия дивина сумісна з нашою, ми з'єднуємо і впадаємо у взаємно задовольняючу дивину.

Між героями книги “Газетярка для олігарха” коїться таке, що автор тримається за голову. Намагаюся їх втихомирити, а вони вириваються і… ви тільки гляньте на них. Вони ж лише познайомились, а вже біжать під вінець. Чи це лише гра?



Уривок

Вона одягнула мініспідничку. Отже, розуміла, що її чекатиме на нашому побаченні.

Я гладжу її гладеньку ніжку, а Аня, як в нічому не бувало удає, що не помічає. Тут без варіантів: вона все прекрасно розуміє, грає моментами неприступну, але це лише гра.

Скільки вже в мене було цих курочок, які щось хочуть мені довести… Ой, що я там не бачив. Всі, як одна хочуть здаватися цікавою, але я швиденько метикую, що і до чого.

Після того, як паркую автівку біля готельного комплексу – бачу наскільки заворожена моя курочка-попелюшка.

— Подобається?

Сумнівів не було – вона ніколи тут не була.

— Після метушливого центру тут так… — вона запинається від того, що я беру її за талію, — так гармонійно.

— А номери у них взагалі шик. З видом на ліс, — кажу, а опісля бачу її незадоволений погляд.

— Я ні на що не натякаю, — виправдовуюсь і від того злюсь. Ну що вона собі дозволяє? Ігри – це цікаво, але вже набридає.

Читати продовження

Газетний гумор
- Минулого тижня дав оголошення в газету, що шукаю собі жінку. І ось отримав цілий мішок листів.
- І що в них?
- В основному одна пропозиція: "Бери мою"